В умовах навʼязаної росією війни питання ефективної мобілізації та рекрутингу на військову службу стає пріоритетним для держави. Підривна діяльність кремлівських…
60 років тому було підписано Єлисейську угоду між Німеччиною та Францією. Німецький канцлер Конрад Аденауер та французький президент Шарль де Голль підтвердили стратегічне партнерство між державами. Розповідаємо історію франко-німецького союзу та його роль як у процесах європейської інтеграції, так і в підтримці України з 2014 року.
Ідея об’єднання Європи після Другої світової війни стала реальністю через усвідомлення Францією та Німеччиною переваг співпраці над боротьбою між собою. Трагедія двох світових воєн була серед головних причин встановлення дружби між двома колись ворогуючими націями.
Третій Рейх зазнав поразки, Франція була спустошена. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував об’єднати французьку та німецьку вугільну і сталеливарну промисловості. Тоді злиття двох сфер в економіці, які були головними для виробництва зброї, стало прецедентом, що сприяв подальшій інтеграції Європи.
Саме день підписання Декларації Шумана — 9 травня 1950 року — став згодом відзначатися як День Європи. Логічним продовженням економічного гуртування Європи було створення Європейського об’єднання вугілля і сталі у квітні 1951 року.
Відкинувши ворожнечу в минулому, Франція та Німеччина почали працювати разом. Німецький Рур та французькі Ельзас і Лотарингія вже не були центрами видобутку ресурсів для воєн, а місцем зникнення економічних кордонів.
Кінець 1940-х — початок 1950-х років став початком холодної війни — геополітичного протистояння між США і радянським союзом. Країни Західної Європи прагнули об’єднати свої економічні зусилля на тлі посилення міжнародної напруги у світі. Німеччина була розділена на Федеративну Республіку Німеччина зі столицею в Бонні та Німецьку Демократичну Республіку (столиця Східний Берлін). Навіть місто Берлін було розділене.
Керівництво ФРН в особі канцлера Конрада Аденауера прагнуло посилення безпекової співпраці зі США, але Франція була пріоритетом в економіці. Тим паче, що франко-німецьке економічне співробітництво стало прикладом для країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) та Італії.
Тому логічним результатом попередніх зусиль стало підписання договору в Римі у 1957 році, який вважається документом, що започаткував створення Європейського Союзу.
Символом дружби між Німеччиною та Францією стали візити лідерів держав та їхні особисті взаємини. Так, канцлер ФРН Конрад Аденауер вперше зустрівся з прем’єром Франції Шарлем де Голлем у вересні 1958 році в особистому помешканні французького військового та політика в Коломбе-ле-Де-Егліз. Зовсім скоро де Голль стане президентом Франції та створить П’яту Республіку.
Підписання Аденауером та де Голлем Єлисейської угоди 22 січня 1963 року вважається відправною точкою франко-німецької дружби. Згідно з документом сторони погоджувалися проводити консультації із соціально-економічних та військових питань. Було встановлено, що мінімум двічі на рік мають відбуватися зустрічі керівників держав та міністрів закордонних справ.
Важливим елементом замирення між Францією та Німеччиною стало посилення двосторонніх контактів на рівні молодіжних обмінів. Нове покоління, яке народилося вже після 1945 року, прагнуло будувати спільними зусиллями Європу, а не суто національні проєкти. Звідси виходила теза про примирення з питань історичної пам’яті.
З будівництвом єдиної Європи почалося переосмислення минулого. Місця колись кривавих битв між французами та німцями стали місцем вшанування пам’яті загиблих. Як приклад, можемо згадати битву під Верденом часів Першої світової війни. У 1916 році Верденська м’ясорубка стала місцем загибелі десятків тисяч французів та німців, і є однією з найбільш кривавих битв у світовій історії.
Але нові лідери Франції та Німеччини вже стояли поряд — як президент Франції Франуса Міттеран та канцлер ФРН Гельмут Коль у 1984 році. Причому франко-німецькій дружбі не завадили навіть різні політичні погляди її лідерів — соціаліст Міттеран та консерватор Коль робили загальноєвропейську справу.
Водночас керівники Франції та Німеччини не в усьому мали спільні погляди. Згадаймо, як Париж за часів де Голля у 1960-х роках блокував заявки Британії на вступ до Європейського економічного співтовариства та прагнув мати більш самостійну міжнародну позицію. Тоді ж ФРН була ключовим союзником у сфері оборони для США. Більша частина американських військ у Європі дислокувалися саме в Німеччині — ця тенденція зберігається досі.
Так само були суперечки між Францією та Німеччиною щодо створення єдиної європейської валюти. Але попри вищезгадані речі, обом державам вдалося сформувати основи Європейського Союзу, який було створено з підписанням Маастрихтської угоди 1992 року.
У практичній площині дружба та стратегічне партнерство були в наступних вимірах:
- спільний телеканал ARTE;
- єдиний підручник з історії;
- франко-німецький університет;
- франко-німецька бригада.
Таких прикладів можна навести багато, але важливо зазначити, що все це було результатом роботи як лідерів, так і суспільств.
Нові часи потребують оновлення стратегічної співпраці. 22 січня 2019 року в Аахені було підписано Угоду франко-німецького співробітництва та інтеграції. Аахен був столицею імперії Карла Великого, впливового володаря середньовічної Європи. Після його смерті імперія розпалася, а підписання Верденської угоди у 843 році слугувало початком відокремлення французької, німецької та італійської нації.
Повернімося до сучасних часів. 4 роки тому президент Франції Емманюель Макрон та канцлер Німеччини Ангела Меркель погодилися поглибити співпрацю у сфері технологій та бізнесу.
Європейський Союз нині далеко не схожий на той, який створювали країни-підписанти в Маастрихті 30 років тому. За цей час до ЄС вступили посткомуністичні держави Східної Європи, було запроваджено в обіг євро, Велика Британія вийшла з Євросоюзу, посилився євроскептицизм. Одним із чинників європейських змін є гібридна агресія росії, яка прагне через втручання у внутрішні справи інших держав дестабілізувати ситуацію в регіоні.
Після початку російсько-української війни у 2014 році, саме Франція та Німеччина стали посередниками на переговорах у Мінську та в Нормандському форматі. Хоча обидві держави мають тривалу історію співпраці з москвою.
У випадку Німеччини, це почалося у 1970-х роках, коли за умов розрядки в міжнародних відносинах срср підписав контракти на експорт енергоресурсів до ФРН. Франція та росія мали історичні зв’язки через військовий союз напередодні та під час Першої світової, співпрацю як у сфері культури, так і бізнесу.
Якщо подивитися ретроспективно на минулі 9 років, Париж та Берлін пройшли еволюцію від акценту на дипломатії до надання Україні військової допомоги. Нині триває переосмислення бачення української історії та культури в Німеччині і Франції. Німці, французи та європейці в цілому починають більше цікавитися Україною. І все йде до того, що в обох столицях скоро побачать себе співтворцями перемоги над російським імперіалізмом.
