Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Попри лицемірні заяви з москви щодо перемир’я й переговорів — очевидно, що росія зовсім не збирається закінчувати цю війну на якихось прийнятних для України умовах. Від нашої країни орки-«миротворці» вимагають капітуляції або цілковитої, або проміжної перед новою російською активізацією бойових дій. Вони хочуть формального чи фактичного визнання Україною російського контролю над Кримом, Донбасом, Херсонською й Запорозькою областями. В цьому контексті будь-які переговори з рф до визволення всіх окупованих територій України позбавлені сенсу.
Поведінка рф показує, що ця країна завжди становитиме загрозу (принаймні до краху рф) для України. А це означає, що наша країна має перебувати в режимі постійної готовності до російського нападу, до ефективної відсічі агресії.
Україна вже була в такому становищі під час війн гетьмана Богдана Хмельницького в ХVII столітті. Тоді сформувалася гранично мілітаризована Держава Війська Запорозького й Україна поділялася не на області й райони, як пізніше, а на полки й сотні, на чолі яких були, відповідно, полковники й сотники, які мали одночасно військову та цивільну владу на територіях. Щось подібне було й у нас: створення військово-цивільних адміністрацій у визволених від російської окупації регіонах. А потім, після 24 лютого 2022 року, виникли й просто військові адміністрації.
Мілітарна держава передбачає створення максимально потужної армії, що є центральною ланкою функціонування суспільства, своєрідним камертоном буття нації.
У сучасній Україні був період перших років незалежності, коли до армії ставилися як до валізи без ручки — і нести незручно, і кинути шкода. Деякі державні діячі просто щиро не розуміли, для чого Україні армія. Тепер, здається, всі це розуміють.
Авторові цих рядків, як члену редколегії органу Міністерства оборони України газети «Флот України» і науковому редактору журналу «Морська держава», довелося чимало років спостерігати за майже повним нерозумінням відповідальних осіб, для чого Україні потрібен сильний флот на Чорному морі. Розуміння почало приходити, коли росія ледве не заблокувала нам Одесу. А це, між іншим, 75 % нашого експорту-імпорту… Нам треба навчитися бути відповідальною нацією, а це значить, армія має стати улюбленим дітищем українського народу, це значить, що відповідальні громадяни мають постійно цікавитися: а чи все мають ЗСУ для того, щоб належним чином виконувати свій обов’язок?
Україна має бути мілітаризованою настільки, наскільки цього потребує наша ефективна оборона проти такого небезпечного й жорстокого ворога, як російський агресор…
Ми не повинні забувати слова видатного політичного діяча України Миколи Міхновського: «Військо — це право нації на існування».
