Проте реальність значно масштабніша. Сьогодні цей навчальний заклад є інтелектуальним центром оборони, що готує фахівців, без яких неможлива сучасна війна. Офіцери бойового…
З перших днів широкомасштабного вторгнення рф наші військові льотчики дають гідну відсіч ворогу. Сьогодні їм аплодує чи не весь світ, адже вони довели, що здатні творити дива. Але кожному такому диву в повітрі передує не менш складна та напружена робота на землі.
…Лунає сигнал повітряної тривоги. І на одному з військових аеродромів одразу всі беруться до справи. Шум від роботи декількох авіаційних двигунів розлітається на сотні метрів навкруги. Техніки жваво перевіряють усі системи, щоб вкотре впевнитися у їх справності. Літаки йдуть на зліт, щоб перехопити ворожі ракети чи повітряні судна, які увірвалися в наш повітряний простір. І доки авіатори боронять українське небо, на аеродромі продовжує працювати наземний персонал.
Серед них й заступник командира роти – начальник озброєння одного з підрозділів повітряного командування «Південь» старший лейтенант Андрій. Йому не звикати до такого шаленого темпу, адже ще 24 лютого офіцер добре усвідомив: найменше зволікання може коштувати надто дорого…
На службу доводилося приходити одним з перших, а йти звідти – останнім
За плечима у військового 5 років навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, де він опанував спеціальність «Засоби наземного забезпечення та обслуговування аеродромів». Після випуску в 2016 році молодий лейтенант потрапив до окремого інженерно-аеродромного батальйону на посаду командира технічного взводу і одразу показав, що вміє досягати поставлених цілей.
– Мені пощастило, бо колектив у нас неймовірно дружній, де один за одним горою стоять. Крім того, тоді більш досвідчені побратими одразу взяли мене під свою опіку. Часто вони по-батьківськи давали слушні поради, іноді вказували на певні недоліки, завдяки чому я швидко освоївся на своїй посаді, – розповідає Андрій.
До кола обов’язків підрозділу молодого офіцера входило підтримання аеродрому в постійній експлуатаційній готовності до забезпечення польотів, забезпечення підготовки літальних апаратів до польотів, заправки їх пально-мастильними матеріалами, спеціальними рідинами, зарядки киснем, азотом, стисненим повітрям та іншими газами. Тобто завдань завжди було багато, тому зачасту приходити на службу доводилося одним з перших, а йти звідти – останнім.
Ротація в ООС та зустріч рашистської чуми 24 лютого
Але попри це чоловік ніколи не цурався жодної роботи, бо вважав, що будь-який досвід – неоціненний. Особливо важливим для нього став досвід, який він здобув у 2017 році, коли відправився виконувати бойові завдання в район проведення ООС.
– Тоді я не лише дізнався багато чого нового, але й на власні очі побачив, що таке «русский мир» і як воно, жити під постійними обстрілами, – пригадує військовий.
Але чи думав він, що рашистська чума розповзеться всією Україною? Швидше ні, ніж так. Тому 24 лютого минулого року йому знадобився певний час, щоб усвідомити жахливу реальність.
– Напередодні, 23 лютого, ми виїхали до населеного пункту, щоб закачати киснем компресор. Зранку мали повернутися в частину. Я заночував у свого товариша. О 3-й ночі мені зателефонували і сказали, що почався обстріл. Я навіть не повірив спочатку, лише коли прибув до частини, зрозумів – то не чийсь злий жарт. Якусь мить я застиг на плацу між штабом і капличкою й дивився, як ворожі ракети падають на аеродром. Здавалося, що час зупинився, а всі відчуття застигли, але це тривало долю секунди. Далі було усвідомлення невтішної реальності, – згадує Андрій.
Нам вдалося зберегти чи не всю техніку, попри спроби ворога її знищити
Коли офіцер повернувся в ППД, насамперед він разом з побратимами почав розосереджувати техніку на аеродромі, щоб зберегти її у разі наступного обстрілу. Усе це робили надзвичайно швидко.
– Наш аеродром рашисти обстрілювали неодноразово, але попри це нам вдалося зберегти чи не всю техніку. За необхідності проводили ремонт пошкодженої, розчищали летовище від уламків ворожих ракет, тому коли літаки та вертольоти мали здійматися в повітря, ми могли забезпечити їм зліт, – з гордістю каже військовий.
Відтоді Андрій, як і його побратими, забули про вихідні й повноцінний відпочинок. Хоча й до цього на них було покладено відповідальні завдання з відновлення та підтримання справності техніки, з метою подальшого застосування її під час виконання завдань за призначенням. Але наразі від швидкості виконання ними цих завдань, без перебільшення, залежить не одне життя.
Як розповів офіцер, для забезпечення польотів залучають автомобільну та спецтехніку. І вся вона має бути справна і готова до роботи в будь-який момент.
– У нас є тягачі Урал, КрАЗ, ЗІЛ, а також паливозаправники, аеродромний пересувний електроагрегат, аеродромний кондиціонер, уніфіковані газозарядні станції, пересувні засоби миття та спеціальної обробки літальних апаратів та інша техніка. І якщо бодай одна одиниця випадає – зліт повітряного судна може бути під сумнівом. Адже важко уявити, як без паливозаправника вдасться підняти в повітря літальний апарат. Або як пілотам бути без кисню, якщо вийде з ладу «воздушка», – пояснює специфіку своєї роботи Андрій.
«Для мене важливий кожен зліт, але значно більше я переживаю за посадку»
Попри всю складність завдань, старший лейтенант справляється зі своєю відповідальною місією. Разом із побратимами він звик працювати в будь-який час: і вдень, і вночі, і в дощ, і в спеку. Навіть у найлютіші морози, примерзаючи руками до техніки та обладнання, лежачи на холодній землі, наші техніки докладають усіх зусиль, щоб все було на ходу.
Але навіть коли українські авіатори уже в небі, Андрій продовжує перебувати в напрузі. Він чекає, щоб кожен з них ще й вдало приземлився після виконання бойового завдання.
В Андрія немає жодних сумнівів, що Україна переможе в цій війні. І сьогодні він, як і кожен український захисник, докладає усіх зусиль, щоб це сталося якнайшвидше.
Фото з особистого архіву Андрія
