Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
На гостини до АрміяInform завітала солістка Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України, лауреатка та володарка Гран-прі багатьох міжнародних мистецьких конкурсів і фестивалів: Le siel de Paris (Франція), United by song (Каліфорнія, США), World for the young (Угорщина), Всеукраїнського конкурсу артистів естради Юлія Олійник. Привід був вагомий: співачка презентувала нову пісню з авторським текстом — «Ти — мій Герой». Присвячується композиція захисникам України.
— Ще в дитинстві мою майбутню професію визначила не лише співуча й багата на мистецькі таланти кіровоградська земля, а й родинна атмосфера, — зауважила на початку спілкування Юлія. — Дідусь мій був музикантом, а батьки були артистами популярного на Кіровоградщині наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого століття ансамблю «Сяйво». Батько грав на соло-, бас-гітарі і співав, мама була теж вокалісткою і грала на клавішних.
І хоча батько народився та певний час жив у росії, та все ж українська земля йому була рідніша, тому у 80-х він остаточно повернувся в Україну. Познайомився з дівчиною, яка співала в гурті на танцях, і плодом того кохання стала я.
До речі, нині я займаюсь відродженням пісні «Богом дана свобода», яку написав мій батько Павло Олійник наприкінці 80-х. Він навіть і гадки не мав на той час, якою пророчою виявиться його пісня — лічені роки залишались до здобуття Україною Незалежності. Вважаю своїм обов’язком надати їй нового звучання і внести до свого репертуару як пам’ять про моїх батьків, яких, на жаль, уже немає…
— Де ви здобули вищу освіту?
— У Київському національному університеті культури і мистецтв. Мені дуже пощастило навчатися і отримувати досвід у завідувача кафедри Віктора Михайловича Шпортька. Він був взірцем справжньої української сценічної культури: у ставленні до свого твору, який виконується, репертуару, до глядача. Багато дала мені й викладачка кафедри естрадного вокального мистецтва, видатна і талановита співачка Ліна Прохорова.
— Вважаю, що я вчилася не лише у стінах вишу, а й під час участі в різноманітних пісенних конкурсах, починаючи з відомого «Крок до зірок». Це надзвичайна школа, де ти маєш можливість спілкування не лише з колегами-учасниками, а й членами журі, серед яких завжди були видатні корифеї української естради.
— Як ви потрапили до колективу військових артистів і музикантів?
— У містику та прикмети я не дуже вірю, але по життю іноді складалися дивовижні ситуації, які немовби направляли мене на правильний шлях.
Якось 2010 року я виступала в себе на малій батьківщині на День перемоги над нацизмом. Після концерту до мене підійшов старенький ветеран Другої світової і каже: «Слухаючи вашу пісню, думками поринув у ту пору, коли мені було 17, і до нас на фронт приїжджала Клавдія Шульженко. Дякую вам». Слова того ветерана мене не просто зачепили. Вони ніби змусили уважніше придивитись до пісень військової тематики, хоча війною на той час і не пахло. Пам’ятаю, що і курсову роботу я колись в університеті писала про творчість харків’янки Шульженко.
Тривалий час слова дідуся не виходили в мене з голови і енергетично підштовхували прийти на прослуховування до військового ансамблю, до творчості якого я вже придивлялась. І цей день одного разу настав. Керівник Дмитро Жанович Антонюк уважно слухав виконання мною пісень різноманітного жанру в присутності артистів і музикантів колективу. Дуже хвилювалась. І лише через місяць мене прийняли на службу.
— На службу?
— Так, на службу. Я не відчуваю, що це робота. Незважаючи, що у нас цивільні посади, але ми всі служимо — служимо військовій пісні, нашим захисникам, Україні. Іноді майже за сигналом тривоги здіймаємось з розташування і вирушаємо з концертними програмами до наших ріднесеньких. Всі армійські свята для нас це взагалі випробування на нашу професійну придатність. Це концентрація всього мистецького таланту і майстерності кожного артиста колективу. Ось тут уже ми не маємо права схибити або переспівати ще раз.
— Коли у 2014 році розпочалася російсько-українська війна, ви розуміли, що прийдеться разом з іншими артистами виїжджати з концертами ближче до району бойових дій на підтримку бійців?
— Звичайно. На «нуль» нас не пускали, але чимало концертів відбулось у тих підрозділах, які перебували за кілька кілометрів від передової. Сценою часто-густо слугувала звичайна галявина, а іноді поспіхом сколочений з дощок поміст. Та головне — зворотний зв’язок з нашим найвдячнішим глядачем. Коли під час виконання пісні вдивляєшся в мужні обличчя воїнів, серце щемить, а груди розпирає гордість за них.
Маршрути наших концертних поїздок пролягали в Попасну, Слов’янськ, Волноваху, Сєвєродонецьк. Мабуть, найбільше виступів ансамбля за весь час війни відбулося в Палаці культури імені Євгена Мартинова в Бахмуті. А під час минулорічних різдвяних свят, наприклад, ми виступали в Покровську, Лисичанську.
Пригадую й концерти в Краматорську. Особливо той, що відбувся тиждень потому, як місто обстріляли ворожі «Гради». Тоді загинули щонайменше семеро людей, ще кілька десятків містян були поранені. Концерт був запланований заздалегідь, і коли ми їхали до Краматорська, дуже хвилювалися, чи прийдуть люди. А вони таки прийшли, з дітьми, з прапорами. У діточок на щічках були жовто-сині смужки. У залі Палацу культури і техніки ніде було яблуку впасти. І теплий прийом. Хіба таке забудеться?
2021 року на День Конституції ми виступали в Маріуполі саме на тій театральній площі, де з початку масштабного рашистського нашестя було виведено великими літерами «Діти». З біллю в серці згадую й театр, який розбомбили, й маріупольців, які нам щиро аплодували. Знаєте, мені навіть наснилось, що я знову співаю в Маріуполі. І це не випадково, адже там ми залишили частинку себе, а маріупольці щиро і щедро ділилися з нами своїми емоціями. І цей зв’язок так і залишився в серці кожного артиста нашого колективу. Вірю, що колись ми знову співатимемо для жителів Маріуполя.
— Торік у травні, коли окупанти були відкинуті з Київщини, ансамбль взяв участь у мистецькій акції «Відлуння руйнації» в «Добропарку» у зруйнованому селі Мотижин. Серед тих руйнувань та п’яти мільйонів квітучих тюльпанів хор, оркестр і ви, як солістка, виконали композицію «Молитва за Україну». Чия це була ідея і як ви до неї поставились?
— Ідея належить фундаторці творчого об’єднання Slavuta Валерії Бондаренко, яка виступила керівником і продюсером цього проєкту, метою якого є сприяння у комплексному культурному, економічному та інфраструктурному відновленні зруйнованих територій. Розпочав цей проєкт відомий віолончеліст Лукас Стасевський, який зіграв у Бучі і Демидові, потім естафету підхопили хлопці з Kalush Orchestra, заспівавши в зруйнованому Ірпені. Нашому ансамблю випала нагода в рамках проєкту виступити в акції «Квітуй, Земля!» з піснею «Молитва за Україну».
Вперше цю пісню на слова кіровоградського поета Олега Попова я виконала в 2020 році. До речі, музику до неї написав рідний брат моєї матері, художній керівник гурту “Сяйво” Анатолій Боднар. Сценічна прем’єра її відбулась 2021 року під час наших концертів в Бахмуті, Авдіївці та Маріуполі. Тому мені було приємно, що вона була відібрана для виконання в рамках мистецької акції «Відлуння руйнації».
Перша половина пісні виконувалась на тлі зруйнованих приміщень «Добропарку», а друга — серед квітучих тюльпанів, які символізували відродження життя. Звісно, була задоволена своєю роботою в цій акції. Захід став до того ж найкращою психологічною реабілітацією нашим воїнам з військового госпіталю, які були присутні на зйомках проєкту. А на добру згадку — ще й квіти дівчатам від «Добропарку» та пряники з логотипом проєкту. Все це вийшло в телеефірі.
А другого дня їду в ансамбль на репетицію, виходжу з поїзду в метро «Арсенальна», і на станції з екрану ллється: «Квітуй, земля! Я щастя по зернині з добром саджаю у твою ріллю. Молюсь за тебе, рідна Україно! За світ вкраїнський Господа молю!». Не кожного дня йду на роботу під пісню, яку виконую (посміхається).
— Ось ми поступово підійшли до головного запитання нашого спілкування. Як народжувалась пісня «Ти — мій Герой»?
— Одразу зауважу, що до цього ніколи в житті не писала ані текстів до пісень, ані музику. Але, мабуть, у багатьох виконавців настає колись така мить, коли хочеться висловити своє ставлення до того, що відбувається навколо. Сьогодні навколо нас війна, яка торкнулась кожного українця, але найбільше тих, хто взяв до рук зброю і боронить нашу землю. Хто не шкодує себе у битві з підступним ворогом. Для мене і для всіх нас ці мужні люди — Герої.
Чимало хлопців, які були на концертах нашого ансамблю, стали моїми друзями в соцмережах, ми з ними переписуємось і досі. А декого вже немає в живих. Якось під час концерту до мене звернулась одна жіночка й показує мені фото: «Ви колись сфотографувались з моїм сином Толиком. На жаль, він загинув. Виконайте, будь ласка, в його пам’ять пісню «Виростеш ти, сину». Звичайно, я розумію, що це пісня не лише в пам’ять про загиблого Героя, а на підтримку його матері, яка й досі не може змиритися з великою та непоправною втратою.
У мене не було мети сісти і спробувати щось написати. Все трапилось спонтанно 10 жовтня, коли рашисти завдали наймасованішого від початку повномасштабного вторгнення ракетного удару по всій території України, в тому числі й по столиці. І от під час першого великого блекауту в Києві за лічені хвилини у повній темряві я накидала на папірець кілька речень, як згодом виявилося, майбутнього тексту пісні. Здавалося, що ці слова мені хтось надиктував зверху. Але насправді то було підсумком пережитого, починаючи з 2014 року, підсумком виступів перед захисниками, спілкування і дружби з ними.
Своїми думками стосовно майбутньої пісні поділилася з моїм давнім приятелем, музикантом, композитором і солістом гурту «Авіатор» Андрієм Сторожем, який теж чимало виступав у прифронтових містах Донбасу. Він мене підтримав і став автором музики та аранжувальником. Долучились до пісні й аранжувальник Олександр Чернега, Олексій Ткач та колега по ансамблю Юрій Купліватський. Як завжди, особливу підтримку надав художній керівник нашого колективу Дмитро Антонюк. Ось завдяки цим талановитим і небайдужим людям ця пісня й народилася.
Приємно, що АрміяInform надала можливість презентувати її широкому загалу ваших читачів та прихильників патріотичної пісні.
