Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Дмитро Лінартович у цивільному житті — актор театру та кіно, музикант. На війні він — десантник. Маючи серйозний військовий досвід, після початку широкомасштабного вторгнення рашистів Дмитро спочатку обороняв Київ, а нині виконує бойові завдання у районі Бахмута.
Про оборону міста Дмитро розповів кореспондентці АрміяInform.
— Який характер мають нині бойові дії в Бахмуті?
— У Бахмуті бої точаться безперервно. Багато працюють артилерія та міномети. Наші десантно-штурмові підрозділи постійно перебувають на вістрі подій. Ми захоплюємо й закріплюємо за собою нові позиції, ведемо активну оборону.
На боці ворога є й «вагнерівці», й уже «обкатані» війною мобілізовані, є повні дилетанти, що практично не нюхали пороху. Часто-густо буває так, що спочатку росіяни запускають у бій «необкатаних» людей як гарматне м’ясо, а вже потім їхнє місце займають професіонали.
Буває, що вони наступають групами, буває поодиноко, а стається, що заходять величезною зграєю. Втім, у них зараз настрій вже понурий, бо у них досвідчених вояків день за днем дедалі менше.
— Чи комунікуєте ви там із цивільними? Які їхні настрої?
— Наведу приклади. Ми ведемо бій на позиціях, іде артобстріл, прилітають міни, а до мене підбігає житель Бахмута. В одній руці тримає чайник, парує. В іншій руці в нього заварник. Питає: хочеш чаю чи кави? Як жест — приємно.
Є місця на трасі, там стоять люди з табличками, на яких написано: «безоплатний чай для ЗСУ». По місту бачу синьо-жовті прапори. Вони подерті, але встановлені. Розбиті зупинки розписані фарбами з балончиків гаслами «Слава Україні», «Слава нації». І на Донеччині я зустрічаю людей, які з переконань переходять з російської на українську мову. Кілька кілометрів від Бахмута від’їжджаю, а зі мною в крамницях продавчині спілкуються українською. Це означає, що Донецький край повертає свою самоідентифікацію.
Фото Віктора Дехтяра та з соцмереж
