Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Ярослав — командир реактивної артилерійської батареї окремої десантно-штурмової бригади. На озброєнні його батареї — реактивні системи залпового вогню БМ-21 «Град», вироблені ще за радянських часів.
Офіцер розповідає, що останнім часом поменшало роботи для саме цього типу РСЗО, оскільки «Град» розроблений для завдання залпом з 40 реактивних снарядів вогневого ураження на площі близько дев’яти квадратних кілометрів, де найбільша концентрація влучань припаде на площу у два квадратні кілометри — зону гарантованого ураження особового складу і техніки на відкритій місцевості.
Ярослав розповідає, що навесні та на початку літа такі завдання вони виконували — випускати повні пакети «по координатах». Нині ж вони працюють лише по певних категоріях цілей і виключно з коригуванням вогню в режимі реального часу.
«Зазвичай ми самі не виявляємо цілі, по яких працюємо. Координати нам передають, після їх отримання машини рушають на вогневі позиції, наводяться, і працюємо. Працюємо переважно з корегуванням. Якщо раніше дозволялося працювати по площах, то тепер ми пристрілюємось — збільшуємо точність своєї стрільби і збільшуємо у такий спосіб кількість уражених цілей. Це ефективніше, ніж без пристрілки.
У нас, реактивщиків, порівняно з весною — початком літа, обсяг роботи значно зменшився. Як би там не було, але іноземне озброєння є більш точним, а відтак — більш ефективним. Відповідно, під наші можливості цілей стало набагато менше. Річ у тім, що різні артилерійські системи мають «свої» цілі. Саме під нашу реактивну систему залпового вогню цілі з’являються рідше. Якщо раніше нас могли застосувати для ураження не зовсім характерних для нас цілей, то зараз, коли з’явилося високоточне озброєння, — доцільно використовувати саме його», — розповідає артилерист-десантник.
Ярослав служив у полку «Азов» мінометником, у 2020 році звільнився, але коли почалося широкомасштабне масштабне вторгнення — за мобілізацією призвався в артпідрозділ «Градів».
Розповідає, що артилеристи працюють у тісному контакті з аеророзвідкою, яка онлайн надає координати цілей та коригування результатів стрільби до їх повного знищення.
«Ми можемо спостерігати те, що бачать вони. Навіть не спілкуватися з ними, а самостійно коригувати свій вогонь, виходячи з того, що ми бачимо онлайн. Можемо слідувати їхнім вказівкам, працюючи за координатами коригування вогню до моменту результативного влучання», — говорить офіцер.
За його словами, знати результати свого вогню дуже важливо не лише для того, щоб швидше вразити ціль, а й для мотивації військовослужбовців. Коли людина важко працює, стріляє і не знає результатів — знищують вони цілі чи ні, то в людини втрачається мотивація. Коли військовослужбовець знає, що результат є — то працює швидше і ефективніше.
Крім цього, якщо ціль не була вражена, то на основі даних про результати стрільби можна зробити аналіз і зрозуміти, чому так сталося і що потрібно змінити: щось зробити з машиною, обслужити чи відкалібрувати обладнання — тобто зробити роботу над помилками.
Батарея Ярослава наполовину складається з російських «Градів», які військовослужбовці захопили неушкодженими. Питаю в нього, чим ще пишається підрозділ.
«Гордість… Ви знаєте, є такі «жирні» цілі — зазвичай по них завдає вогневе ураження вся артилерія нашого всесвіту. Влітку найжирнішою, напевно, була переправа в Білогорівці — цим пишаються всі, хто брав участь в ураженні ворога. Після цього була ситуація, коли неподалік Святогірська було виявлено цілий дивізіон «Ураганів» — туди теж стріляло все, що могло дістати, і наша батарея також. Я на той час був у госпіталі з пораненням, але хлопці, які залишалися в підрозділі, — вони відпрацювали на відмінно. Звичайно, важко визначити — хто саме знищив кожну машину. Але знищили не тільки велику кількість самих «Ураганів», машин підвозу боєкомплекту та палива, а й особового складу. Тоді українські артилеристи влаштували ворогу справжнє пекло на землі — багатенько їх накосили», — згадує Ярослав.
