І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Айтівець, аспірант, студент — такими були спеціальності трьох військових Сил ТрО ЗСУ, які нині виконують завдання з оборони Київщини. Що мотивує їх нести службу, як поєднують навчання, роботу й військовий побут, яким бачать своє життя після перемоги над рашистами — цікавилася кореспондент АрміяInform.
До широкомасштабного вторгнення IT-фахівцем був чоловік на позивний «Художник». Нині він — солдат, обороняв вулиці Києва під час російської спроби захопити столицю.
— Було очевидним, що треба брати до рук зброю й робити все, щоб зупинити ворога на підході до Києва. Набагато краще було загинути зі зброєю в руках, ніж дивитись, як ворог захоплює твоє рідне місто, — розповідає про свою мотивацію «Художник».
Попри те, що робота в IT-сфері на паузі, «Художник» продовжує творити, свої роботи публікує та продає через телеграм-канал. Так він збирає гроші на потреби батальйону.
— Я надихаюся людьми. Останнім часом, враховуючи, що відбувається в країні, надихає дух боротьби, готовність віддати все заради того, що тобі дороге. Коли дивишся на людей, які тебе оточують, з якими людьми захищаєш батьківщину — це велика честь.
Серед побратимів, яких намалював «Художник», — кулеметник «Вишня».
У цивільному житті — аспірант третього курсу, займався 3D-друком. Нині — вже професійний кулеметник. «Вишня» каже, ще до вторгнення хотів піти служити, та перед цим планував підготуватися до цього фізично.
— Після війни, найімовірніше, повернуся до наукової роботи. Якщо буде змога, переведусь у резерв, проходитиму навчання, щоб повністю бути готовим до всього.
Нині «Вишня» взяв академічну відпустку та продовжує наукову роботу. У вільний час досліджує літературу для дисертації.
Закривати сесії нині намагається побратим «Вишні» на позивний «Козак».
— На момент широкомасштабного вторгнення я був студентом першого курсу правознавства. Захоплювався музикою. Грав зі своїми друзями в гурті, — каже «Козак».
Другу в житті сесію «Козак» складав уже на службі.
— Щось допомогли викладачі, щось друзі-студенти, щось треба було робити самому. З більшості іспитів приходило сповіщення про перескладання. Але мені пощастило з командиром відділення. Він юрист, тож він допоміг. Я склав сесію. Зараз триває нова сесія, намагаюся все закривати вчасно, але час і можливість є не завжди.
— Що робить мене щасливим? Мій пес. Дуже його люблю, він дуже мені допомагає. Ну, бо є істота, яка дуже сильно мене любить. Щасливий я, і коли привозять дитячі малюнки. Діти з різних шкіл малюють. Дивишся, вони там пишуть щиро, від душі. Коли бачиш, що ти комусь потрібен, хтось про тебе пам’ятає, хоче якось допомогти, підтримати — це дуже приємно і дуже важливо. Для всіх нас.
Фото Віктора Дехтяра
