Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Сьогодні зранку містяни їхали на роботу в метро. Їхали, а поїзди зупинялися на 10 і більше хвилин через слабку електричну напругу після вчорашньої атаки дронів. Навіть те, що сьогодні вперше з початку війни відкрили станції Хрещатик і Майдан Незалежності якось не радувало. Адже це метро — об’єкт критичної інфраструктури. А в деяких оселях киян світло відсутнє вже понад добу. І наразі це не найдовше вимкнення. За листопад і грудень доводилося переживати і тридобову відсутність електрики.
За 300 днів обпалений війною Київ змінився, а найбільше — за останні два місяці. Кияни навчилися жити спочатку між вимкненнями світла, а потім із вимкненим світлом. Заряджати гаджети в пунктах незламності, ходити по кілька разів на день пішки на 20-й поверх і чекати на Святого Миколая в укриттях, коридорах і ванних кімнатах.
Учора в святкову за юліанським календарем ніч, коли малеча чекала на подарунки від Святого Миколая, ворог вчергове вдарив по Україні. У християнське свято росія атакувала місто, в якому хрестилася Русь — матір міст руських, Київ дронами з Ірану. З нової партії, яку придбали нещодавно.
Сьогодні мільйонам українців відгукуються досягнення нашого мудрого пострадянського керівництва, яке до останнього намагалося підтримувати «дружні стосунки» з росією та її сателітами. Свого часу, замість того, щоб знищити, передало їй крилаті ракети та літаки, які зараз щотижня наносять масовані удари по Україні. Отака мудра і далекоглядна була наша тодішня дипломатія…
До речі, першою встановила дипломатичні відносини з Україною Угорщина — 3 грудня 1991 року. Так, та сама Угорщина, яка готова купувати в росії енергоносії, вище граничної ціни, встановленої Євросоюзом, яка щоразу блокує виділення допомоги Україні та вже багато років бачить наше Закарпаття частиною своєї території. кндр, яка готова була надіслати в Україну сто тисяч своїх солдат — на заміну утилізованим воякам путіна, теж визнала Україну однією з перших — 9 січня 1992 року. Як бачимо, дуже багато в світі змінилося за 30 років…
Київ тепер дуже добре знає що таке росія та її союзники. Адже наступ на столицю вівся не з росії, а з білорусі, яка буцімто досі офіційно не вступила в війну. А насправді з першого дня надає свою територію, військові бази, аеропорти, медичні заклади, інфраструктуру для потреб свого союзника-агресора, з яким мріє воскресити з-під просоченого скловатою могильного залізобетону давно подохлий радянський союз. Кажуть, наші в перші дні попалили під Києвом і окремі частини білоруської армії, після чого картопляний фюрер і його бульбоармія так перелякалися, що навіть досі кремлівський карлик (вчора він вперше особисто присилав якогось двійника в білоруський федеральний округ) не може вмовити його вступити в війну. Білоруси, мабуть, розуміють, що якщо їх все-таки дотиснуть московські маніяки, на них чекатиме доля так званих «лднр», де днями чоловіче населення закінчилося і почали надсилати повістки жінкам. А лука, хоч і полковник російської армії, та людей відданих багато не має, щоб просто так їх спалювати, — може не впоратися з новими протестами.
Київ зараз 300-й. Йому щодня доводиться лікувати поранення, які раз-у-раз наносить підлий ворог. Але попри тимчасові проблеми, місто живе, перетворившись у один суцільний «пункт незламності». Замість тролейбусів на вулицях їздять автобуси, люди намагаються швидко встигнути зробити все можливе, щоб допомогти армії, магазини працюють від генераторів, навіть новорічна ялинка, встановлена напередодні, живиться від генератора. Та попри це, місто насолоджується кожною хвилиною життя без повітряної тривоги, які вчать його жителів щораз сильніше ненавидіти росію.
А ще у нас понад 1300 кілометрів фронту — активних бойових дій, де наші воїни світла сумлінно перемелюють колись «другу армію світу». За день-два буде 100 тисяч втрат у окупантів. Офіційно порахованих українським Генштабом, бо імперія не шкодує своїх солдатів і не рахує їх. А ще колосальні втрати військової техніки — на мільярди доларів, які могли б працювати на мирну російську економіку, якби населення цієї території було інакшим.
Але, як казав класик, «маємо те, що маємо». Саме такого zаклятого сусіда підсунула нам історія. Хочеться сподіватися, що ця війна справді змінить світ. Що ті рани, які нанесла вона Україні, не марні. Що це буде остання велика війна на планеті, яка зруйнує імперію зла, союзники якої не зможуть існувати без неї. Що ж, у магічні дні зимових свят та блекауту можна зосередитися на формулюванні правильних і дуже конкретних бажань на прийдешній рік. І всі вони неодмінно збудуться. Головне — вірити в Збройні Сили України.
