Тут навчаються ті, хто мріяв про небо з дитинства, і ті, кого до армії привела сама війна. Але всіх їх об’єднує одне — чітке розуміння, заради…
Більшість з тих, хто зараз захищає Україну від російських загарбників, звичайні люди, які до війни займалися цілком мирними справами.
Один із них уродженець міста Саврань, що на Одещині, 31-річний морський піхотинець Леонід. Його цивільна професія — комбайнер. Після закінчення професійно-технічного училища працював в агропідприємстві. У 2015 році був мобілізований до лав ЗС України. Брав участь у бойових діях на сході країни в складі окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Впродовж двох років виконував обов’язки кулеметника в одному з підрозділів частини. Саме там, на передовій, опановував військові навички та набув першого бойового досвіду. Після демобілізації повернувся додому і до улюбленої справи хлібороба. Але все раптово змінилося 24 лютого 2022 року.
Ворог почав широкомасштабне вторгнення і всі думки Леоніда були лише про те, що треба повертатися до війська і вставати на захист країни. Пішов до військкомату і вже 3 березня був на передовій. Потрапив в підрозділ морських піхотинців, який діяв на південному напрямку фронту. У той час там йшли дуже запеклі бої. Ворог захопив Херсон і рвався до Миколаєва і Одеси. Майже кожного дня доводилося вступати в контактні зіткнення з підрозділами окупантів. Згадує, що попри значну перевагу в живій силі та артилерії загарбники не змогли подолати спротив наших захисників і досягнути своїх цілей.
— У порівнянні з 2015 роком, коли я перебував в районі проведення АТО, це зовсім інша війна, — ділиться своїм враженням Леонід. — Ворог застосовує всі сучасні засоби ведення бойових дій: артилерію, авіацію, крилаті та балістичні ракети. Нам кожного дня доводиться докладати значних зусиль, щоб спочатку стримати їхній наступ, а потім перехопити ініціативу і перейти до контрнаступальних дій.
Саме під час проведення однієї з таких операцій відзначилося і відділення, в якому служить Леонід. Морпіхи отримали наказ захопити важливий Т-образний поворот, який з’єднував шляхи постачання живої сили, техніки і боєприпасів для російських підрозділів. Цей поворот окупанти ретельно захищали. Там був обладнаний їхній опорний пункт, на якому вони розташували декілька укріплень з вогневими позиціями мінометників, гранатометників, кулеметників. Крім того, вогневу підтримку забезпечували танк і БМП.
— Спочатку ми провели розвідку місцевості, — згадує подробиці операції Леонід. — Визначили місця підходів, маршрути пересування, а також провели розвідку наявних сил і засобів орків. З’ясували, де в них знаходяться кулеметні та гранатометні розрахунки, де стоїть бронетехніка, як вони несуть чергування. Зрозуміли: щоб досягнути успіху, доведеться діяти максимально швидко і злагоджено.
Для атаки морпіхи вибрали обідній час. З’ясувалося, що саме в обід пильність орків трохи знижувалася і вони менше уваги приділяли спостереженню за місцевістю. Тому можна було завдяки раптовості нападу застати їх зненацька. Саме на це розраховували Леонід та його побратими.
Як не дивно, план відчайдушних морських піхотинців спрацював на 100 відсотків. Відділення лише з 8 людей розділилося на двійки і вони підійшли до ворожих позицій з різних напрямків на мінімальну відстань. Потім за сигналом одночасно відкрили вогонь і заскочили в траншеї. Почали закидати бліндажі та вогневі точки гранатами і просуватися вздовж «опорника» по ходах сполучень, поливаючи ворога вогнем з кулеметів. Орки не очікували такого зухвалого нападу і не змогли організовано відповісти. Більшість була знищена, а ті, хто вцілів, втекли, кинувши зброю і спорядження. Не допомогла і бронетехніка. Навпаки, танк і БМП негайно завелися і першими полишили позиції на великій швидкості.
— Успіх став можливим завдяки нашій рішучості, — згадує Леонід. — Так, звісно, завчасне планування і підготовка операції зіграли важливу роль, але мужність і відвага кожного, хто брав участь в атаці, стали вирішальною складовою. Це попри те, що більшість учасників бою були прості мобілізовані. До речі, я був наймолодший за віком. Іншим вже далеко за 40. Але всі зуміли перебороти свій страх і діяти максимально згуртовано і жорстко. При захопленні позиції практично за лічені хвилини мені довелося зробити близько десяти пострілів з гранатомета РПГ-7 і кинути з десяток ручних гранат. Також рішуче діяли і мої побратими. Не меншим дивом стало те, що під час атаки не було жодного 200 і 300-го з нашого боку, — додає воїн.
Невдовзі після втрати важливого «опорника» загарбники оговталися і перейшли в контратаку з наміром повернути Т-образний поворот. Але морпіхи зустріли їх щільним вогнем і змусили відійти. Ще чотири доби 8 мужніх морпіхів тримали цю позицію, відбиваючи масовані атаки ворога. Також вони вдало корегували дії нашої артилерії при подавленні ворожих вогневих засобів.
— Нас обстрілювали цілодобово з артилерії, танків та авіації, намагаючись «видавити» з цієї позиції, але ми трималися і не відійшли, поки нас не змінили. Ворожі позиції виявилися дуже міцними і нам вдалося вижити під цим вогнем.
Зараз Леонід проходить лікування та відновлення у госпіталі після поранення, що дістав у боях на Херсонському напрямку, і мріє лише про одне — повернення до своїх бойових побратимів.
— Треба повертатися до своїх хлопців і продовжувати бити загарбників наближаючи нашу перемогу.
Фото з особистого архіву матроса Леоніда
