З підполковником Олегом Грудзевичем, командиром батальйону окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка ми вже спілкувалися — саме він здійснив прорив із Маріуполя і вийшов з оточення разом зі своїми воїнами. Сьогодні Олег навчається в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Наш кореспондент зустрівся з ним.
— Наскільки важливу роль відіграє танк в обороні, не лише в контексті спостереження за полем бою та ідентифікації цілей, але й як сила проти проникнення противника?
— Танк завжди був, є і буде грізною зброєю на полі бою. Із власного досвіду можу сказати, що у разі появи танка в нашій обороні можна сміливо говорити, що противник не ризикне наступати на даний ділянці. Він буде намагатися створити перевагу в танках у 4–6 разів. Тобто танк як був, так і залишається на полі бою на рівні з артилерією — одним із найпотужніших засобів тактичного рівня.
— Чого навчає нас досвід України в сучасній війні, враховуючи швидкоплинний характер загальновійськового бою?
— З українського досвіду можна сміливо говорити, що обстановка надзвичайно швидко, практично щохвилини змінюється. Щоб командирам усіх рівнів встигати реагувати на такі зміни, потрібно широко використовувати сучасні технічні засоби. Насамперед це стосується безпілотників. Після широкомасштабного вторгнення обстановка міняється не по годинах, а по хвилинах. Правильні рішення потрібно ухвалювати якомога швидше. Переважно це вдається завдяки використанню розвідувальних безпілотників та систем мобільного інтернету.
— Де в такому разі краще перебувати командиру танкової роти — у своєму танку чи командувати зі стаціонарного штабу?
— Такі питання дуже часто ставлять. Із власного досвіду можу сказати, що командиру танкової роти краще командувати зі стаціонарного штабу, або місткої броньованої машини (в наступі. — Ред.). Знову ж таки, щоб краще орієнтуватися в обстановці, що склалася та своєчасно ухвалювати рішення.
Командиру танка, навіднику чи механіку краще чути цього командира роти, бо вони його у будь-якому разі не бачать. Дуже часто буває, що коли командир роти бере участь у бою як командир лінійного танка, втрачається управління підрозділом. Тоді 10 танків стають 10-ма танками, а не 1-ю бойовою одиницею — злагодженим підрозділом. Тому краще, коли ротний перебуває за 4–5 кілометрів, якщо це в обороні, у якомусь підвалі. З безпілотника він зможе бачити поле бою краще, ніж із танка, це набагато ефективніше, і ротний швидше прийматиме рішення. А те, що командир роти постійно на зв’язку, це тільки іде на допомогу морально-психологічному стану і командирам танків, і в цілому особовому складу.
— У чому полягає різниця між командуванням російських підрозділів і українських?
— Найбільша різниця між українським командуванням і командуванням противника полягала в тому, що нашим командирам тактичної ланки давалось більше свободи у прийнятті рішення. Натомість у підрозділах противника такого не було, і вони були більш повільними під час ухваленні рішень. Українські командири діяли і діють нешаблонно та з використанням сучасних технічних засобів. Командири противника більше дотримуються стандартних методів ведення бою та статутів, що робить ворога передбачуваним. Але потрібно сказати, що противник вчиться, і почав більше використовувати нестандартні методи, це здебільшого стосується ПВК.
— Що, на Вашу думку, важливо при підготовці танкових екіпажів, з урахуванням боїв цієї кампанії?
— По-перше, танковий екіпаж хорошим робить високий рівень професійної підготовки і морально-психологічного стану кожного члена екіпажу.
По-друге, дуже важлива ефективна взаємодія членів екіпажу, вони повинні довіряти один одному.
По-третє, танкісти повинні бути готовими до того, щоб у разі поранення або загибелі одного з членів екіпажу замінити його. Так, командир або навідник мають вміти вести танк, а механік-водій у випадку знеpухомлення машини повинен вміти користуватися озброєнням танка. Тобто дуже важлива взаємозамінність.
— Конструктори танків намагаються збалансувати вогневу міць, захист і мобільність. Що, з Вашого досвіду, робить основний бойовий танк ідеальним?
— Ідеальним танк стане тоді, коли ним можна буде управляти за допомогою пульта. А на даний момент хотілось би збільшити потужність двигуна та підвищити захист екіпажу.
— Вам і вашим танкістам неодноразово доводилось брати участь у боях, зокрема і з танками росіян. Які конструктивні особливості впливають на результат бою?
— Щодо конструктивних особливостей танка, то скажу так — загалом, механізм заряджання на Т-64 різних модифікацій дає українському командирові танка більш високу швидкість стрільби, як порівняти з російським Т-72, а в бою — хто швидше вистрілив і вразив ціль, той залишився живим і переміг. Наш танк швидше перезаряджається для ураження наступної цілі. Механізми наведення у Т-64 також мають переваги перед Т-72. Якби там не було, на тактичному рівні всі бої велись на відстані 4,5 кілометра. Наші екіпажі ведуть бої на дальності, яку дозволяє місцевість. Зараз намагаються використовувати танки на максимально можливих відстанях. 125-міліметрова гладкоствольна гармата на наших і російських танках має дальність стрільби 4500 метрів, але більшість тактичних операцій відбувалися на значно ближчих дистанціях. Річ у тому, що на сході України місцевість густозаселена та зі значними нерівностями, тому відстані, на яких велись бої, були значно меншими, особливо в населених пунктах.
У нас в бригаді у 2018 році з’явились танки після капітального ремонту на Харківському бронетанковому заводі. На них поставили нові прилади нічного бачення, але поки не приїхали фахівці, які навчили нас їх застосовувати, ми просто ними не користувалися, бо не знали як. Звичайно, приємніше воювати вдень, але потрібно бути готовим до дій вночі. Тому тренування потрібно проводити як вдень, так і вночі.
Наскільки підготовленими були екіпажі російських танків?
— Танкові екіпажі противника переважно були підготовлені досить непогано, траплялися відмінно діючі екіпажі, особливо в обороні. Якщо виходить танк на танк, і екіпажі добре навчені, то це досить важко. Коли вони наступали, ми оборонялися, було терпимо. Загалом, коли на полі бою з’являються танки противника, це завжди погано, але наші військові досить ефективно борються з ними шляхом застосування наших танків у взаємодії з ПТРК Javelin, NLAW тощо.
З мого досвіду боїв у Маріуполі, не можу сказати, що з того боку були самі лише фахівці. Якщо у нас був 1 танк, то вони не вели наступ, поки у них не було 4 танка, а краще 6. Якщо ми хоч один танк підбивали, то вони всі розверталися і їхали геть. Раніше, 24–25 лютого, вони йшли колонами і було відчуття, що не зупиняються, навіть якщо їхній танк чи БМП-3 підбивали. Вони йшли далі й далі. Зрозуміло, що чим більше втрачали боєздатність, то вже зупинялися. Що стосується дій екіпажів в обороні, то росіяни досить непогано підготовлені. 2 танки могли зупинити просування нашого досить потужного підрозділу. Але завдяки квадрокоптерам ми їх вираховували, спостерігали, як вони змінюють позицію, і палили їх. Зараз можу сказати, що треба більше уваги приділяти веденню бойових дій у місті та в наступі.
— Що б Ви сказали тим, хто знову каже, що ера танків закінчилася?
— Скажу, що ера танків ще довго не закінчиться та, можливо, пік цієї ери ще попереду, особливо під час дій підрозділів на тактичному рівні. Після Другої світової танки тільки почали розвиватися. Озброєння, тактика застосування буде мінятись, і танки ще себе покажуть. Зараз мова йде вже про використання разом з танками безпілотників, інших технічних засобів, які дозволяють на великих відстанях розбивати ворожі танки і БМП, завдавати ударів по позиціях противника. Ми це вперше побачили на прикладах військових конфліктів ще на Близькому Сході, а тепер і в Україні.
