Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Хто такі медики на війні? Це ті, кому доводиться пропускати через себе весь біль, страх, інколи відчай побратимів, бути завжди поруч з ними, щоб врятувати. Дуже часто вони ризикують власним життям. Але буває й так, що медикам доводиться виконувати не притаманні їм завдання. І доказом тому є начальник медичної служби одного з підрозділів зенітної ракетної бригади повітряного командування «Південь» капітан Олександр на псевдо «Док».
Від медика — до бізнесмена
Він народився у сім’ї лікарів, тож не дивно, що за майбутній фах обрав саме медицину. Тому по випуску зі школи вступив до Дніпровського державного медичного університету, який успішно закінчив у 2000-му. Молодий та амбітний Олександр після 6 років навчання повернувся до рідної Херсонщини, де влаштувався працювати у «швидку» лікарем невідкладних станів. А вже через три місяці вступив до Української військово-медичної академії. Там здобув спеціальність лікаря загальної практики — сімейної медицини і у 2003 році підписав контракт і потрапив до Миколаївського військового автомобільного коледжу начальником медичної служби.
— То був непростий час для медиків та й для військових взагалі. По закінченню контракту я повернувся до цивільного життя, але медичну практику і юнацькі мрії довелося, як-то кажуть, відкласти у дальній куток — потрібно було дбати про родину. На жаль, на мізерну на той час зарплатню лікаря цього було не зробити. Тож я вирішив створити власний бізнес, — пригадує Олександр.
Окупація — найважчий період мого життя
Йому все вдавалося, але недарма кажуть, що загадувати плани на майбутнє — справа невдячна. Олександр це усвідомив 24 лютого, коли вранці земля задрижала від ворожих ракет.
— Для нас, як і для більшості людей, тоді все змінилось в одну мить. Було відчуття, що звичайний світ розлетівся на друзки. Настали важкі часи окупації. Наше селище знаходилося неподалік Олександрівки, де відбувалися важкі бої. Тому вивезти родину довгий час не вдавалося. То, мабуть, найважчий період у моєму житті. Адже нема нічого страшнішого, ніж страх за своїх дітей. У мене їх четверо, — пригадує військовий.
Олександр забув, що таке сон і спокій. Особливо напружені були дні, коли рашисти почали свої так звані обшуки, під час яких вони банально мародерили.
— Золото, цінні речі, 2 одиниці мисливської зброї (я довгий час захоплювався полюванням) — все позабирали. Але повірте, я б віддав геть усе, аби тільки захистити рідних. Коли ти читаєш новини про те, що ці нелюди коїли в українських містах, а поруч, в сусідньому будинку селяться так звані ДНРвці, то дивишся на свою красуню дружину і 14-річну донечку й кров у жилах стигне від очікування якоїсь біди, — продовжує розповідь медик.
Там, де «Док», біди не буде
В окупованому місті Олександр з родиною перебував до 22 квітня. Два десятки російських блокпостів вони перетнули, щоб виїхати з рідної Херсонщини до Черкас. А наступного дня чоловік вже був у військкоматі…
— Я одразу вирішив для себе, що хочу потрапити до підрозділу, який воює на південному напрямку. Аби бачити, як тих, хто прийшов в мою домівку і диктував свої правила на правах сильнішого, гнатимуть втришия. Так і потрапив до одного з підрозділів зенітної ракетної бригади повітряного командування «Південь», — говорить начальник медичної служби.
«Док» став для своїх побратимів справжнім талісманом. Річ у тім, що з моменту його призначення на посаду у підрозділі не було жодних втрат, навіть у найгарячіші моменти обходилося без «300-х».
— Я, певно, щасливець, бо як ще пояснити те, що нас стільки разів обстрілювали, ворожі ракети розбивали техніку, але дивом всі залишалися цілими та неушкодженими. Тільки-но десь стає гарячіше, мене відправляють в інший підрозділ. Приїжджаю і теж все обходиться. Чи то за мною по п’ятах ходить фортуна, чи то ангел охоронець. Я військовий лікар і маю рятувати життя, натомість на моєму медичному фронті доводиться лікувати застуди та інші хронічні захворювання, що особливо дають про себе знати з першими морозами, — бідкається медик.
Лікар, що збиває ворожі «Шахеди»
Ось так, з травня «Док» дбає про здоров’я своїх побратимів. А іноді, як жартує наш герой, коли стає геть сумно, він… збиває ворожі дрони.
Олександр про той випадок згадує з сором’язливою усмішкою, адже й досі лікар впевнений, що то був просто фактор везіння.
— То був ранок 8 жовтня. Я стояв черговим по підрозділу. Ще затемна почув характерний звук «мопедів». Перші 2 ворожі «Шахеди» пройшли від нас на відстані 2-3 кілометрів. Враховуючи, що вони атакують хвилями, одразу були сформовані мобільні вогневі групи. На пікап встановили великокаліберний кулемет. У розрахунку працюють в парі кулеметник та автоматник. За останнього і зголосився поїхати, бо часу гаяти не можна, а я вже був у повній бойовій екіпіровці, — пояснює «Док». — Ми виїхали на узгоджену позицію і приготувалися. Чекати довелося недовго — вже за 15-20 хвилин почули гул мотора та побачили дрон-камікадзе «Шахед-136», що йшов на відстані близько 300 метрів від нас. Від хвилювання тремтіло все тіло, але руки робили свою справу. Короткими чергами вистріляв весь магазин з АК-74, а кулеметник — короб патронів. Упевнений, що влучання були. Можливо, пробили бак і завдали інших пошкоджень, але, на жаль, ми його не приземлили, він полетів далі. Вирішили змінити позицію, від’їхали метрів на 500, тільки стали та підготувалися — знову почули звук двигуна та автоматні черги. Неподалік знаходився підрозділ територіальної оборони, який також був напоготові. На нас рухався 2-й за день ворожий «Шахед-136». Відкрили вогонь. І вже за лічені секунди дрон різко пішов вгору, а потім спікірував вниз. Його нам вдалося «приземлити».
Олександр з напарником почули вибух і побачили хмару чорного диму. Одразу поїхали на місце події. Виявилося, що то вибухнуло паливо, а бойова частина дрона, вагою 40 кг, потрапила у м’який пісок, тому не здетонувала. БПЛА згорів майже повністю, залишився лише двигун та електроніка. Згодом приїхав командир зведеного загону, викликали саперів, які знешкодили саму бойову частину шляхом підриву.
У подарунок за збитий дрон дружина подарувала ще одного сина
Нагадуванням про те, як лікар приземлив ворожий дрон-камікадзе, залишилася воронка 4 на 4 метри, що утворилася після роботи саперів, пару фото та ще один неймовірний подарунок від дружини.
— Після того випадку я був у короткостроковій відпустці вдома, а згодом дізнався, що дружина здійснила мою давню мрію про п’ятьох дітей і зараз ми чекаємо, коли на світ з’явиться ще один маленький українець, — з гордістю говорить багатодітний татусь.
Коли ти воюєш за свою землю — для тебе немає нічого неможливого
Ще одним справжнім подарунком для Олександра стало звільнення його рідного села на Херсонщині. Щоправда, радість чоловіка затьмарює те, що коли його підрозділ туди заходив, він як раз був відкомандирований до іншого.
— Я так хотів бути там, щоб побачити тих, хто чекав і вірив у наших військових. До слова, мій брат 104 дні пробув там у СІЗО. Рашисти добряче понівечили його — поламали руки і ребра, — розповідає Олександр.
Військовий лікар сьогодні без зайвих нарікань продовжує виконувати свою роботу. А у разі потреби готовий підмінити будь-кого з побратимів. Бо такі вони, наші воїни — неймовірні люди, для яких не має нічого неможливого. Тому сьогодення і викарбовує їхні імена на скрижалях історії.
