Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
Сергій Миколайович Отрошок — командир гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, який воює з рашистами у складі легендарної окремої танкової Залізної бригади. Артдивізіон від початку вторгнення боронив Батьківщину на Харківщині та Донеччині, а потім брав активну участь у Слобожанському контрнаступі. Під час розмови розпитав комдива про бойові успіхи підрозділу, обговорили роль артилерії в сучасній війні, провели паралелі з попередніми війнами, в яких брали участь українці, а також відзначили неймовірне духовне значення сили крові предків-козаків, яка тече в жилах воїнів ЗСУ та допомагає їм перетворювати на попіл вихідців із мокшанських боліт.
Поцілував дружину, а сам — на війну
— Пане Сергію, перше запитання досить типове — розкажіть про себе.
— Я родом із Сумської області, 2006-го закінчив Військовий інститут ракетних військ та артилерії імені Богдана Хмельницького. За розподілом потрапив до окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, у якій прослужив 13 років.
— Тож, в АТО у складі «сімдесят двійки» поїхали?
— Так. День від’їзду ми з дружиною Тетяною і дотепер згадуємо. 8 березня 2014 року прибігаю до неї на роботу, вітаю з Міжнародним жіночим днем, цілую, дарую квіти та подарунок. Тетянка щаслива, у передчутті романтичної вечері. Раптом мені дзвінок: бригаду підняли за тривогою, збирайся на війну! У перший момент кохана розгубилася, але миттю зібралася й висловила підтримку та впевненість у тому, що зі мною все буде добре. Дружина в мене неймовірна, справжня друга половинка військового — сильна, надійна, вміє терпіти та чекати!
— І наскільки ви «затрималися» на Донбасі?
— На всі вісім років, спочатку АТО, а потім ООС. Спочатку був командиром взводу управління реактивно-артилерійської батареї. Пізніше призначили старшим офіцером, а потім прийняв під керівництво цю ж батарею у складі окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Наприкінці 2017-го перевели до складу окремої танкової бригади командиром гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону.
Не поїсти, не поспати, бо треба росіянам насипати
— Наскільки несподіваним був початок широкомасшабної війни 24 лютого для вас особисто?
— По суті, ми мали повноцінну війну з росіянами ще з 2014 року, просто вона охопила лише Донбас і застосовувалася менша кількість видів озброєння. А назви цього протистояння — збройний конфлікт, АТО чи ООС, суть від того не мінялася — російський гітлер прийшов на нашу землю, аби знищити українську державність та мріяв відродити срср. Тому, коли взимку 2022-го вони підтягнули сотні тисяч людей та техніку до наших кордонів, у казки про навчання ми, військові, не повірили!
— Розкажіть про перші бої дивізіону
— Із пункту постійної дислокації техніку та особовий склад доправили майже через всю Україну на Харківщину. Розвантажили ешелон пізно ввечері, а вже під ранок наші хлопці на САУ вступили в бій пліч-о-пліч з іншими підрозділами танкової бригади — ракетниками, танкістами, артилеристами, піхотою. російські війська, на жаль, на той момент вже захопили Ізюм та швидко сунули на місто Барвінкове. Наш дивізіон боронив дорогу Ізюм — Барвінкове та працював у напрямку захоплених загарбниками сіл Сулигівка, Веселе, Дмитрівка. Хлопці на машинах не встигали поїсти та поспати, випускали понад сотню снарядів за день, але завдання виконували на відмінно — напакували рашистів у тисячі чорних пакетів та напалили десятки одиниць техніки! Наступ ми зупинили — загарбники не змогли наблизитися навіть до околиць Барвінкового.
— Загиблих у перші місяці війни в підрозділі було багато?
— Двохсотим втратили лише одну людину. Це сталося 4 квітня саме під Барвінковим — САУ рухалася, аби змінити позицію для стрільби. Зазвичай наші машини пересувалися на великій швидкості, аби їх не засікли «пташки» і не навели ворожу арту. Механік-водій лише в останню мить побачив протитанкову міну, на яку наскочив «гусянкою». Він різко загальмував, коли міна якраз була під ним і ціною власної загибелі врятував здоров’я та життя своїх побратимів! Посмертно сержанта Віктора Борисовича Протаса нагороджено медаллю «Незламним героям російсько-української війни», пам’ятною відзнакою нашого дивізіону, а ім’я Героя навічно залишиться у складі нашого підрозділу!
— Що було після активних боїв під Барвінковим?
— Нас перекинули на ще один гарячий напрямок — північ Донеччини. Для росіян місто Слов’янськ, певно через назву, стало певним фетишем, що вписується в їхню концепцію «руцькава міра». Згадаймо квітень 2014-го, коли феесбешник гіркін із пафосом дав пресконференцію із тільки-но захопленого міста і заявив, що «Слов’янськ навіки з расєєй». «Навіки» тривало менше трьох місяців, бо наші хлопці добряче навалили ворогам, і вони, підібгавши хвоста, втекли.
Навесні 2022-го рашисти знов націлилися на Слов’янськ. Хлопці з нашої танкової разом з іншими бойовими бригадами навалили їм по повній Згадаймо, що повторити бодай успіх 8-річної давнини росіянам не вдалося — їх зупинили за десятки кілометрів від міста.
Береженого Бог береже, а козака шабля стереже
— Чому, на вашу думку, провалився путлєрівський бліцкриг?
— Головний прорахунок — у людях! рашисти весь час волали, що ми «адін народ». Але ж українці з росіянами різняться, як благородний, потужний океан та смердюча брудна калюжа. Ми — волелюбна нація, яка дихає свободою та прагне волі, а вони — рабами були, рабами і здохнуть. Згадаймо «Муму». У героя Тургенєва був реальний прототип — кріпак Андрій на прізвисько Німий. Бариня не тільки змусила його втопити єдиного друга — собачку, а й заборонила шлюб на єдиній жінці, яка зголосилася вийти за німого заміж. Так цей Андрій не тільки не придушив ту бариню, а й лишився віддано їй служити. Справжній раб, яких у росії мільйони!
Зі своєю рабською психологією рашисти не очікували, що вся Україна об’єднається: на повну запрацює волонтерство, виникне тероборона, в якій прості вчителі, юристи чи інженери, які навіть строкову не служили, вправно палитимуть орків із «Джавелінів». Ну і, звісно, потужні та досвідчені Збройні Сили України, які протягом восьми років відточували майстерність у боях із противником на Донбасі.
— Але ж нападники вели наступ одразу на чотирьох основних напрямках, мали серйозну перевагу в озброєнні та боєприпасах…
— Автомат сам не стрельне, БМП не поїде, ракета не полетить. Знову ж таки, повертаємося до людського чинника — ми захищаємо СВОЮ землю! Для нас спротив — питання виживання держави, а це шалено мотивує!
А ще ми маємо шалену перевагу — в нас тече козацька кров, ми просякнути переможним духом предків! Згадаймо війну 17 століття Речі Посполитої з Османською імперією, в якій українці допомагали полякам та литовцям, причому на власній землі. Однією з вирішальних битв стала Хотинська, яка відбулася 11 листопада 1673 року. Турки мали у 2,5 раза більше воїнів, активно використовували артилерію, якої козаки не мали. Нападники накривали запорожців стіною вогню, ті ховалися у власноруч створених інженерних спорудах, щось на зразок сучасних бліндажів. А потім козаки пішли в атаку, вдерлися в табір Осман-паші та спричинили в ньому таку шалену паніку, яка призвела до поразки турецького війська в цій битві.
Запорізькій дух допомагає і нам! Згадаймо Шевченка:
Було колись — в Україні
Ревіли гармати.
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу і волю.
Територія росії у двадцять вісім разів більша за українську, а за населенням вони переважають учетверо. Але ми здобудемо у війні з ними і славу і волю, бо ЗСУ — це козаки в пікселі! У нас сталева воля і жага до перемоги! А ще маємо козацьку військову мудрість та кмітливість!
Коли піхота наступає, арта завжди допомагає
— Повернімося до війни сучасної. Після Слов’янська….
— Дивізіон був передислокований знову на Харківщину. Працювали в напрямку лінії Байрак — Балаклія. І, звісно, взяли участь у Слобожанському контрнаступі. Коли звільняли Балаклію, Нову Гусарівку, Байрак, побачили результати своєї роботи за літо — спалені кацапські «бе-ем-пе», танки, рознесені гармати, які наша аеророзвідка засікала та передавала координати. Кілька разів зустрічали і розбиті раритети — важку радянську техніку 60–70-х років, що свідчить про обмежені можливості рашистів — тягнуть зі складів уже повний мотлох.
— Чи все задумане вдалося реалізувати вашому підрозділу під час Слобожанського контрнаступу?
— Ми в підрозділі зафіксували тільки один «недолік» операції — козаки- піхотинці настільки швидко погнали окупантів, що ми ледь не кожної ночі переміщалися слідом, аби діставати до наших цілей — російських авто- та бронетехніки, скупчень живої сили (сміється).
Як військовий із двадцятирічним стажем можу відзначити, що операція продумана та реалізована на найвищу оцінку! Для зухвалих загарбників наш наступ став повною несподіванкою, бо Генштаб переконав росіян, що в рух має прийти Херсонський напрямок, а на Харківському в нас недостатньо сил та засобів для наступу.
Добре працювала наша аеророзвідка, всі підрозділи діяли злагоджено. По бурятах, кадирівцях та інших рабах путлєра працювали як традиційними українськими засобами ураження, так і західними «підгонами», тож горіли-палали окупанти по всій Харківщині. Наша окрема танкова вміє працювати! Недаремно на День Незалежності України бригаді присвоєно найменування «Залізна», а наш командир Роман Шеремет також влітку цілком заслужено отримав орден Богдана Хмельницького І ступеня та став повним кавалером цієї почесної нагороди.
— Що можете сказати про рівень роботи ворожої арти?
— На початку війни окупанти мали суттєву перевагу за кількістю стволів та боєприпасів. У небі кружляли десятки безпілотників, які шукали українські позиції чи переміщення наших підрозділів та передавали координати. Після чого на наших обрушувався шквал вогню — «касети», міни, снаряди. Також фішкою росармії було влаштовувати шквал вогню перед початком наступу, і боєприпасів вони абсолютно не шкодували. Ми ж снаряди економили — намагалися стріляти лише напевно — кожен снаряд класти в ціль. За співвідношенням, приблизно, на 10 випущених їхніх снарядів приходився один наш. Водночас наша арта вирізняється точністю, це навіть рашисти визнавали — ми неодноразово це чули з їхніх перемовин. Вони нас боялися і бояться!
-
- Фото: Володимир Гонтар / Артдивізіон за роботою — операція зі звільнення Харківщини
-
- Фото: Володимир Гонтар / Артдивізіон за роботою — операція зі звільнення Харківщини
Згине недоімперія, бо працює наша артилерія
— Зараз найважча ділянка фронту — Донбас. Ви 8 років воювали на тому напрямку, навесні боронили Слов’янський напрямок. Як думаєте, чого чекати на Донбасі?
— Перемоги наших! Однозначно! Зараз хлопці працюють там, як м’ясорубка «перемелюють» тисячі зеків, чмобіків, залишки кадрових військових. Загарбники воюють за лекалами «вітчизняної війни» — аби догодити путіну-фюреру та великим військовим начальниками, кладуть величезну кількість живої сили, щоб захопити бодай клаптик української землі. Наші ж намагаються берегти здоров’я та життя військових, тому і обрали тактику активної оборони. Як буде можливість — одразу підуть у наступ.
— Чи можна очікувати від путіна і компанії якихось підступних ударів із несподіваних напрямків?
— Все, що вони могли зробити підступного, ці військові злочинці вже зробили. Чи підуть вони з білорусі?! Генштаб ЗСУ та розвідка, упевнений, тримають руку на пульсі ситуації. Моя особиста думка: якщо зважаться на повторну спробу захопити Київ з півночі — це буде чергова ганьба путлєра та величезні втрати людського ресурсу й техніки рф!
— Наскільки вплинула мобілізація на якість роботи ворожої арти?
— Основне спрямування мобілізації — замінити росіян, яких ЗСУ перетворило на добриво, уклало на лікарняні ліжка чи лишило без ручок-ніжок. Левова частина чмобіків потрапляє до піхоти, яка зазнає шалених втрат. Арта ж працює з відстані 15–20 кілометрів від противника, тому кадрових військових у них загинуло набагато менше. Якість роботи їхньої артилерії несуттєво, але впала. Це пов’язано здебільшого з тим, що наші вибили велику кількість найкращих безпілотників рф — «Орланів». Також, як вже розповідав, вони почали економити та використовувати розконсервовані боєприпаси радянських часів, які частково не спрацьовують. Але ми не можемо недооцінювати супротивника — вони ще дуже небезпечні!
Прогнозувати під час бойових дій — справа невдячна! Але результат війни можу спрогнозувати точно — перемога України та відновлення контролю над кожним клаптиком нашої землі, у цьому жодного сумніву не маю!
— Якщо так упевнені в перемозі, то маєте плани на мирний час?
— Звісно. З дружиною та дітками поїхати на відпочинок до Європи, невід’ємною частиною якої Україна є і буде завжди!
Олексій Бєльський для АрміяInform
