Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Місяць тому під Чебаркулем побудували «всеросійський центр підготовки мобілізованих» за рекордний термін — 12 днів. Він, за міркуванням рашистських генералів, повинен був вмістити понад тисячу людей. Чмобік на ім’я Анатолій повідав одному із сибірських пропагандистських видань, що до середини листопада чисельність дислокованих у таборі досягла 6500 осіб. На його думку, до такої кількості мобілізованих там не готові. Видання навело розповідь чмобіка про побутові умови та підготовку майбутнього гарматного м`яса.
Перше, на що звернув увагу сибіряк, це те, що всі оголошення по табору здійснюються гучномовцем. І ось одного дня чергове оголошення чмобіка поставило в ступор: прибулим на підготовку пропонувалось… зібрати гуманітарну допомогу для тих, хто вже воює на передовій. Це ж яка убогість повинна бути в окупантів на лінії зіткнення, щоб потенційні окупанти в таборах збирали їм на гуманітарку?
Сам співрозмовник видання був екіпірований за свій кошт. Тільки бронежилета та каски немає, бо це, за його словами,вже надто дорого. Але в багатьох і цього немає. А те, що видають, воно непридатне просто.
«Речові мішки зразка 1941 року, діди з такими воювали, — журиться чмобік. —Термобілизна— повна дичина. Нещодавно лише видали тільки чоботи».
Але найсумніше для потенційного окупанта — це ставлення командування.«Все тупо для галочки. У нас на роту з 250 людей був один офіцер, лейтенант. Нині він поїхав на «сво». Та в багатьох наметах своїх командирів взагалі не бачили».
Далі чмобік ділиться враженнями про «нову» зброю. «Ну як нова? 1981 року АК-74. Автомати зі зберігання, всі в мазуті. Їх треба почистити, обробити, пристріляти. Ми їх години дві чистили, привели в порядок. Але річ у тім, що цими автоматами користуються всі, 900 штук на 6500 осіб… Останніми днями стоїть триповерховий мат, бо набридло за всіма чистити зброю».
Найбільше вражає чмобіка стан справ із медициною і здоров’ям тих, з ким належатиме «асвабаждать Донбас». Вогкість, холод, ГРЗ у 99%, всі з кашлем та нежитем. Та й це, за його словами, не так страшно — більшість мають аптечки. Геть погана ситуація з епілептиками, їх надзвичайно багато. Це не один і не два, їх десятки у масштабах табору. Причому багато хто з них прийшов добровільно.
Чмобік навів приклад, коли його сусід по намету «конкретно закотився» і його доправили до медроти. Всі гадали, що його додому відправлять, а він приходить наступного дня і каже, що жодної епілепсії він не має. Чмобік не безпідставно хвилюється: в один момент руки в епілептика разом зі зброєю заклинить, він розвернеться і вмить покладе своїх.
«Вечорами під час шикування на плацу буває за раз дві-три людини з епілепсією звалюються,—констатує співрозмовник пропагандистського видання. — Їх одразу ж забирають у медроту, а потім вони всі тут…»
Нічого дивного у спостереженнях чмобіка немає. Адже запутінською мобілізацією гребли всіх підряд. А в контексті висловлювань головного кремлівського терориста перед матерями мобілізованих, що «всі смертні», яка різниця рашистам при якому стані здоров’я гинути на українській землі.
І на останок — «вишенька». У Новосибірську «розумний» чмобік прострелив собі ногу. Його сусід по намету сказав, що хлопця схопили буквально біля будинку, сам він не хотів їхати на війну, але не мав змоги втекти від військкомату. «У результаті вирішив проблему в такий спосіб, — повідомив сибірському виданню чмобік на ім’я Роман. — Можливо, вплинуло ще й те, що серед мобілізованих суцільні розмови про те, що їм передають земляки, вже відправлені в «сво». На «гражданці» він не чув до пуття про те, яке там пекло. Тут від цих розмов не втечеш, ось він і прийняв рішення».
