Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
У приміщенні книгарні «Є» в середмісті столиці відбулася презентація книги Ігоря Мисяка «Завод». Презентація розпочалася ще в серпні під вибухи, бої, біль та звільнення Херсонщини від російських окупантів. І лише наприкінці листопада вона дійшла до свого логічного завершення.
Ігор Мисяк — санітар, учасник АТО 2014–2015 років. На початку березня 2022 року приєднався до підрозділу Сил територіальної оборони ЗС України. Згодом опинився в лавах окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу, де прослужив останні пів року. Брав участь у звільненні Херсонщини від російських окупантів.
Редакція АрміяInform поспілкувалася з автором перед початком презентації.
— Ігорю, як тобі вдалося отримати відпустку?
— Відпустили мене на презентацію, і вже завтра я маю повернутися в свою частину. Ми планували першу презентацію книги під час Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Багато авторів, багато людей, але вийшло так…
Відверто кажучи, я знав, що буде війна. Я думав, що встигну. Що цей рік у мене буде в запасі. Я хотів собі на день народження купити плитоноску. Можливо, щось із гонорару витратити на якусь амуніцію… Все вийшло по-іншому.
— Тож, як витратив гонорар?
— Придбав електронну книгу. Тяжко із собою тягати по позиціях свою бібліотеку. І тим більше, мишей дуже багато — гризуть усе. А зараз у мене електронна книжка.
— Як сприйняли хлопці твою книгу?
— Хтось не вірив, хтось хотів сфотографуватися. Багато хто придбав, і я їм ці книги попідписував. Є дуже ексклюзивні підписи, бо я писав із тих населених пунктів, де ми були на той час. У когось, умовно кажучи, село Українка, підвал Будинку культури і дата.
— Робив презентацію для побратимів?
— Ні. Я просто сказав, що вийшла книга. Показав екземпляр. Давав почитати. Потім хлопці почали купувати. Ми трохи обговорювали: що, як. Дуже цікаві розмови були.
— Що для тебе твоя перша книга?
— Це цікава робота, забіг, як довгий марафон. Ти сідаєш, пишеш. Я потратив разом із задумом та усім іншим десь два роки. Перша книга — це новий досвід.
— Як часто ти повертався до своєї книги після того, як отримав її?
— Я одразу її перечитав, а потім ще кілька разів. Якщо хтось запитував про книгу, то ми перечитували моменти. Я періодично повертаюся до книги. Дуже тяжко було усвідомити, що книжка вийшла. Коли ти в армії, у тебе постійні виїзди, а тут прийшла книжка, хтось привіз мені її. Я її розпакував і стою, начебто книга. Але ж має відбутися певний церемоніал: бібліотеки, презентації… І цього немає.
Минає місяць, два… і ось нарешті, коли я під час цієї відпустки приїхав додому, взяв книжку, сів за стіл, за яким я її написав, і ось лише тоді я зрозумів, що коло замкнулося, що вона в мене є. Можна нарешті вважатися справжнім письменником. Для мене це крайня крапка для завершення ритуалу перед новим шляхом.
— Якщо коротко, то про що твоя книга?
— Ця книга про те, куди тебе змушує рухатись твоє щастя. Ми всі бажаємо для себе чогось кращого. І для того, щоб щось було краще, потрібно кудись рухатись і щось для цього робити. Вже і перша фраза нам одразу натякає, що якщо ти нічого не зробиш, то нічого не буде. І, напевно, книга про це, що треба щось робити для того, щоб знайти… В книзі відображений момент вибору якраз, коли я залишив все… І я вже не зможу повернутися, як і більшість із нас туди, де нам було добре і де нас чекали і любили.
Про книжку Ігора Мисяка «Завод»:
На закинутому заводі, у забутому Богом селі група інженерів виготовляє щось химерне й зовсім незрозуміле. Часом туди приїздять підозрілі типи на розкішних автівках. Виробництво огортає дражлива атмосфера таємниці. Прилад щастя? А хіба таке буває? Хіба це взагалі можливо? Але на всі запитання нехай кожен відповість сам – прочитавши роман Ігоря Мисяка: про персональний вибір і особисту ілюзію, про те, чи взагалі можливо здобути щастя, а також про те, чи так уже й доцільно завжди отримувати те, чого бажаєш.
На закинутому заводі, у забутому Богом селі група інженерів виготовляє щось химерне й зовсім незрозуміле. Часом туди приїздять підозрілі типи на розкішних автівках. Виробництво огортає дражлива атмосфера таємниці. Прилад щастя? А хіба таке буває? Хіба це взагалі можливо? Але на всі запитання нехай кожен відповість сам – прочитавши роман Ігоря Мисяка: про персональний вибір і особисту ілюзію, про те, чи взагалі можливо здобути щастя, а також про те, чи так уже й доцільно завжди отримувати те, чого бажаєш.
Фото авторів
