Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Україна завжди перебувала на передовій боротьби за визволення усіх гноблених імперською москвою народів. Нині, коли новітній російський імперіалізм силоміць і обманом відправляє одурених облудною кремлівською пропагандою представників підкорених росією націй воювати проти українського народу, важливим є привернення уваги до сторінок спільної боротьби народів проти рашизму. Однією з них є Перша конференція поневолених народів Східної Європи та Азії, організована проводом Організації Українських Націоналістів з огляду на те, що в лавах Української Повстанської Армії воювали представники багатьох інших національностей.
Український народ один із перших підняв прапор боротьби за свою незалежність, за волю всіх поневолених імперіялізмами народів та закликав їх до співпраці на спільному протиімперіялістичному фронті. Саме Перша Конференція поневолених народів є реальним кроком у боротьбі за національне визволення з-під гніту сталінських і гітлерівських завойовників. (За Самостійну Україну. Бойовий орган ОУН. 10 грудня 1943 року. Ч. 9. С. 1).
Відбулось зібрання 21–22 листопада 1943 року в районі сіл Будераж, Ілляшівка та Батьківці, що на Рівненщині.Участь у конференції взяли 39 делегатів, які представили 13 національностей, а саме — 6 азербайджанців, 6 грузинів, 5 узбеків, 5 українців, 4 татарина,4 вірменина,2 білоруси, 2 осетини, башкир,кабардинець,казах, черкес тачуваш. Усі доповідачі висловили глибоке обурення і рішучий протест проти поневолення своїх народів тогочасною формою рашизму — московсько-більшовицьким імперіалізмом, виступили «проти нечуваного фізичного терору, культурного і національного гніту та економічної експлуатації» пригноблених кремлівським режимом націй.
У Постанові та Відозві учасники конференції заявили про необхідність “створення спільного комітету народів Східної Європи і Азії, який буде координувати всі національно-революційні сили цих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний момент кине клич до одночасного повстання усіх поневолених народів«.Попри те, що цей заклик до спільної боротьби було сформульовано майже 80 років тому, він не лише не втратив актуальності, але й набув нового потужного звучання для націй, які винищуються рашистами в загарбницькій війні росії проти України.
Саме тувинців, дагестанців, бурятів та представників інших народів кидає росія на загибель в Україні, де поневолені рашистами нації воюють за чужі їм імперські марення москви. У кремлі цинічно вважають, що смерть «інородців» у будь-якому разі буде корисною російському імперіалізму: якщо вони допоможуть тимчасово захопити частину території України — добре, якщо ж поляжуть у війні проти українців — теж чудово. Послабити спроможність поневолених народів до самостійного національного розвитку, полегшити їхню асиміляцію й остаточне знищення самобутності, убезпечити себе від національно-визвольної боротьби — стратегічна мета москви. Зламати ці злочинні плани — життєво важливе завдання для усіх загарбаних росією народів.
У боротьбі з наїзниками УПА не самітна. Поруч неї виступають до бою з новітніми тиранами поневолені народи Сходу і Заходу. Грузини, узбеки, черкеси, осетини вже сьогодні борються в рядах УПА, творючи свої окремі національні загони, що в найближчому майбутньому стануть національними революційними арміями. Вони по своїй власній волі станули по стороні УПА, щоб разом з ними боротися за здійснення клича «Воля народам і людині!» (замітка «Ми не самітні» в офіційному часописі політичного відділу УПА «До зброї» (Серпень 1943 року. Ч. 2. С. 42-43)).
«Свобода народам! Свобода людині!» — ці заклики до всіх поневолених народів Східної Європи та Азії, які проголосили й підтримали учасники Першої конференції поневолених народів Східної Європи та Азії, стали згодом гаслами Антибільшовицького блоку народів, установчий конгрес якого відбувся у квітні 1946 року. Це обʼєднання пів століття активно й успішно боролось з більшовицькою імперією москви і припинило існування лише 1996 року з огляду на розпад срср і надію на демократизацію росії. На жаль, сподівання середини 1990-х років виявились марними і передчасними — росія повернулась до звичної для себе злочинної політики з агресії проти сусідніх держав і гноблення та нищення уярмлених націй. З огляду на це спільний фронт боротьби проти імперської москви потребує відродження.
«В єдиному протиімперіялістичному фронті поневолених народів Східної Європи й Азії будуть скоординовані всі бойові їх спроможності та узгіднені дії збройних сил для успішної боротьби зі спільним ворогом», — наголошували в бойовому органі ОУН «За Самостійну Україну», обстоюючи право всіх поневолених народів до творення власних незалежних держав. Зацікавлені в цьому насамперед самі пригноблені кремлівським режимом нації, які лише так зможуть зберегти свою ідентичність, здобути свободу і забезпечити дотримання громадянських та національних прав і свобод.
