Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Сьогодні в Україні відзначають День сержанта Збройних Сил України. Про місії, традиції та виклики, які стоять перед українським сержантом, ми поговорили з головним сержантом роти Ростиславом на незвичний позивний «Сєпар».
Він народився та виріс у Краматорську. Жив на Донеччині, допоки у 2014 році росія не напала на український Донбас. Після цього вступив до лав ЗСУ.
— Я був солдатом у бригаді «Холодний Яр». Служив старшим водієм-електриком взводу до 2015-го. Виконував завдання під Карлівкою, Миколаївкою, Новогродівкою, Пісками та ДАПом. У 2015-му демобілізувався, пішов працювати головним інженером у компанії НФМ АГРО. Ремонтував агротехніку.
Напад росіян 24 лютого для мене не став шоковою новиною. Я спокійно вивіз рідних у безпечне місце і 9 березня пішов у військкомат. У механізовану бригаду потрапив з моменту її формування, — розповідає військовослужбовець.
Про свій позивний «Сєпар» каже — дали за топографічною ознакою.
— Я місцевий. Хлопці навіть жартували, що по мені орки стріляють холостими. Це було, коли ми на одній з позицій потрапили під щільний обстріл. Росіяни гатили по нас зі стрілецької зброї, арти, мінометів, але все повз, — розповідає.
Сержант — це звання молодшого керівного складу в багатьох країнах світу. Він має володіти всіма видами озброєння, знати самому та вимагати від підлеглих дотримання законів України, статутів ЗСУ та норм міжнародного гуманітарного права.
«Сєпар» каже, що найскладніше — це працювати з вчорашніми цивільними.
— Є певні труднощі в роботі з людьми, які до армії обіймали керівні посади та створювали свої підприємства. В них є своє уявлення та ставлення до всього. Ми на своїх сержантських зборах вирішуємо, як краще таких людей вмотивовувати, вибудовувати правильну комунікацію, — говорить «Сєпар».
Девіз українських сержантів — «Честь, відповідальність, професіоналізм». Сержант має організовувати навчання, пропонувати ідеї для тренувань сержантського та солдатського складу, комунікувати з начальниками та підлеглими.
«Сєпар» із цим погоджується і додає, що без самовдосконалення не можна добитися лідерства. Каже, що в Україні найвищий показник вищої освіти серед сержантського складу в порівнянні з іншими державами.
— У цивільному житті я головний інженер. В цю бригаду прийшов в званні старшого солдата на посаді гранатометника. З перших днів був максимально активним, став старшим позиції. Чотири місяці керував своїм підрозділом, коли командир роти дістав поранення.
Ростислав — найкращий сержант бригади. Підлеглі кажуть, що завдяки йому вони живі. Сам військовослужбовець запевняє — просто серйозно ставиться до роботи.
— Це почесно, але накладає ще більшу відповідальність. Тепер я буду ще більше розвиватися, оскільки мене ставитимуть за приклад.
Про війну «Сєпар» каже — широкомасштабне вторгнення звісно більш жорстке, але й люди вже натреновані.
— Усі ці роки наша армія готувалася до широкомасштабного наступу росіян. Люди мотивовані та налаштовані гнати їх звідси.
Р.S. Ми з хлопцями вже запланували поїздку до нашого Криму!
Окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка
