Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Як це не дивно, але усе частіше у доволі контрольованих російських ЗМІ з’являються матеріали, у яких, якщо не прямо засуджується так звана спеціальна військова операція російської армії на території суверенної України, то висловлюється нерозуміння її завдань.
На одному з уральських інформаційних ресурсів вийшов матеріал під заголовком «Де взяти сили, щоб жити з цим болем? На Уралі попрощаються з мобілізованим пожежником, який загинув на СВО».
У ньому йдеться про те, що завтра – 17 листопада, в уральському містечку Сєров попрощаються із Максимом Петрушечкіним, котрий виїхав з останньою відправкою мобілізованих на спецоперацію. Про його смерть дружина Олена дізналася тиждень тому.
«Їй зателефонували з моргу і попросили надіслати фотографію чоловіка, щоб уникнути помилки. А потім викликали на впізнання», – пише видання.
На сайті розміщено відео проводів з ним.
— Не знаю, де взяти сили, щоб навчитися жити з цим болем, — сказала Олена. — На цей момент я перебуваю в дуже тяжкому стані, моя свідомість категорично відмовляється сприймати дійсність, задихаюся від болю.
В адміністрації міста повідомили, що знищений в Україні вояк рашистської армії був одружений, мав двох дочок, усе своє життя присвятив порятунку людей, працюючи у МНС… Та поїхав убивати інших людей до чужої країни.
Що спонукає російських чоловіків, як вівцям добровільно йти на заклання? Підбадьоривши себе оковитою хтось іде із примусу, хтось – із хибних почуттів шовіністичного ура-патріотизму…
У коментарях до цієї публікації все ж проглядаються ознаки можливого майбутнього протверезіння.
«Одни похоронки.(((( жуть и боль!((((((», «Скоро будем страной вдов и невест :((», «Уезжать из своего города опасно. Тем более есть шанс, что можно пострадать. Эх. 2022 год, что ты творишь с Россией»…
