«Цей запропонований продаж покращить здатність України протистояти поточним і майбутнім загрозам шляхом додаткового її оснащення для виконання місій із самооборони та регіональної безпеки за допомогою…
Дітям військових зазвичай відомо, що таке професія військовослужбовця. У більшості з них батьки вже були на війні, й діти знають, як це — коли батько чи мати перебуває в зоні бойових дій. На відміну від дітей військовослужбовців, діти добровольців не були готові, що батьки залишать їх заради захисту країни. Це дуже чутлива тема про воїнів — матусь і татусів. А також тих, хто перебуває поряд із дітьми й піклується про них. Про це на своїй сторінці у Facebook розповіла дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз.
У підтримці саме дітей воїнів-добровольців і спілкуванні з ними є відмінність. І багато залежить від того, як ті, хто поруч, пояснюють рішення й вибір дорослих.
Діти одночасно можуть відчувати дуже різні емоції.
З одного боку, вони пишаються близькими. Водночас можуть відчувати тривогу, сум, страх — але й часто раптово проявляється злість, роздратування, нерозуміння. Ці емоції діти не завжди відкрито проявляють та й не завжди усвідомлюють. Вся ця хвиля почуттів може перенаправлятись на близьких, молодших дітей, друзів, вони можуть щось ламати, проявляти аутоагресію. У такі моменти важливо самим розуміти, що відбувається, й намагатись пояснити дітям, що зараз всі різні емоції нормальні. І пропонувати дії, які їх можуть стабілізувати.
Сприйняття світу дітей егоцентричне. Зі слів дітей, часто всередині виникає думка щодо батьків:
– Ти міг (могла) не йти, але пішов (-ла). Значить, ти мене, саме мене, покинув (-ла). Тебе немає поруч, коли ти потрібен (потрібна). І в тому, що я відчуваю зараз — саме ти винен чи винна.
– Я хочу, щоб усе було, як колись. І ти винний (винна), що все змінилось. Ти тільки про себе думаєш, а що зі мною буде?
На всі ці фрази (і думки) ми маємо відповідати щиро, звертаючись і підтримуючи почуття дитини:
«Я знаю, як тобі важко, моя найбільша мрія — бути з тобою й не розлучатись. Я на фронті заради тебе й заради себе, й заради всіх, кого ми захищаємо. Ти можеш думати, чому саме я, чому я не залишаюсь із тобою, і я розумію, що ти можеш злитись. Я хочу, щоб ти завжди пам’ятав (-ла) — щоб це було в тебе в серці, в кожній клітинці — я тебе люблю, любив (-ла) й буду любити. І я хочу зробити так, щоб вороги більше не приходили на нашу землю. Якби я не пішов (-ла) на фронт, я б зрадив (-ла) себе. І не міг (не могла) б з цим бути.
Коли дорослі кажуть: я пішов заради тебе — то діти можуть відчувати ще й провину. Це правда, на фронті передусім заради дітей, сімей, країни, але ми намагаємось формулювати так, щоб уникнути провини.
На тих дорослих, що перебувають поруч, може бути спроєктований гнів, страх, що й з ними може щось статися. І їм важливо частіше повторювати, що ми робимо все можливе, аби піклуватися про себе.
І наш близький воїн робить усе, щоби зробити те, що повинен, і повернутись до нас.
Діти можуть проявляти більш регресивну поведінку (здаватись малюками — щоб несвідомо утримати нас поруч), а можуть навпаки — різко дорослішати, відсторонюватися, наче привчаючи себе до того, що близькість їм не потрібна.
Іноді в дітей виникає «вторинна вигода» — мої близькі на війні — і «ви» – світ мені винен. Важливо, щоб дитина відчувала, чула від нас — тобі дуже складно. І ми пишаємося твоєю силою. І вдячні твоїм близьким. Акцент не на жертовності, а на силі.
Іноді діти в роздратуванні кричать: я тебе і його (її) ненавиджу, краще б ви померли, вас узагалі не було. Це дуже складно витримати, але саме за цими словами є величезна потреба: «Мені так страшно. Мені страшно, що з вами щось може статись. Я так прив’язаний до вас, ви так важливі, що всередині себе хочу зменшити вашу роль».
Нам важливо собі нагадувати, що ми величезні. І можемо вмістити сильні емоції дитини. Вони через кілька секунд зміняться й дитина буде боятись, що втратила нашу близькість. Близькість — це ліки.
Дітям складно витримати невизначеність. У них немає відчуття часу.
Як тільки з’являється можливість, намагайтесь виходити на зв’язок. І «призначайте» дітям щось контролювати. За щось відповідати.
Давайте дітям завдання — записувати для вас відео, робити свічки з вощини, писати листи, малювати, співати — це скерує їхню увагу й напругу.
Самі записуйте для них привітання, нехай ваш голос буде з ними. Дія і близькість — це терапевтичні інструменти.
Особливо нам важливо скеровувати активність підлітків.
Будь ласка, уникайте слів: ти тепер старший, ти тепер за мене (за батька/мати). Ти — опора мамі/татові/бабусі.
Дитина не має бути в ролі дорослого. Ми можемо просити — будь уважним, будь відповідальним. Але часто нагадуємо саме про ролі: ти — син, донька.
Тим, хто опікується дітьми, важливо говорити про те, як вам самим було прийняти рішення близького. Як ви думаєте про нього та хвилюєтесь. Однак акцент на тому, що вам зараз допомагає. Такі щирі розмови додають близькості стосункам.
Пам’ятайте і про те, що у психологів є групи підтримки для дітей і дорослих. Важливо на когось спиратись, щоб витримати напругу й бути опорою для дитини. Звертайтесь по допомогу, коли відчуваєте, що не впораєтесь самотужки.
Підготувала Леся Медведенко
