Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Днями кореспондент АрміяInform побував у Центрі психічного здоров’я і реабілітації «Лісова поляна», фахівці якого на основі практичного досвіду роботи з ветеранами війни та членами їхніх родин досліджують проблему посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Ці дослідження узагальнюють та оформлюють у посібники й довідники, які допомагають у роботі психологам.
У рамках Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, ініційованої першою леді України Оленою Зеленською, фахівці Центру зібрали найпоширеніші міфи, які досі супроводжують ПТСР попри безліч досліджень з цієї теми.
— Такі міфи дуже важливо розвінчувати, — переконана директорка Центру Ксенія Возніцина. — Це дозволить уникати стигматизації людей, що мають ПТСР, запобігати упередженому ставленню до них. Два роки тому у співпраці з Міністерством у справах ветеранів ми розробили довідник на допомогу фахівцям соціальної сфери, психологам, які працюють з ветеранами — «Невидимі наслідки війни». Зверну увагу, що видання розроблене з метою створення покрокової методології з подолання наслідків ПТСР та інших негативних психологічних станів учасників бойових дій.
Отже, які міфи існують і що говорять факти?
Міф: Лише ветерани війни переживають ПТСР.
Факт: Симптоми посттравматичного стресового розладу можуть виникати в людей, які переживали травмування. Діагноз ПТСР у 1980 році вперше поставили саме ветеранам. Але ПТСР може розвиватися в будь-кого, зокрема й у дітей, якщо вони пережили серйозну загрозу для життя або здоров’я.
Міф: Усі відчувають ПТСР однаково.
Факт: Навіть якщо двоє людей пережили подібну травматичну подію і в обох розвинувся ПТСР, це не означає, що їхній посттравматичний стресовий розлад буде мати однакові ознаки. Саме тому лікування потребує втручання спеціаліста і є індивідуальним.
Міф. Кожен має свій ПТСР.
Факт: Людина часто стикається з травматичними переживаннями. Однак у більшості з тих, хто зазнав травми, ПТСР не розвивається. Людина може мати ознаки гострого стресу після інциденту (безсоння, тривогу та депресію), але з часом ці симптоми минають.
Міф. Люди з ПТСР — слабкі.
Факт: Посттравматичний стресовий розлад не є ознакою емоційної слабкості, сили чи витривалості. Він може розвинутися в будь-кого, незалежно від рис характеру та інших особистісних характеристик. ПТСР може виникнути в людини через те, що травма, яку вона пережила, була особливо жахливою або тому, що травматичний досвід тривав занадто довго. Це якраз не слабкість, а навпаки — сміливість шукати допомогу й відкриватися для обговорення та дослідження своїх травм.
Міф. Люди з ПТСР — небезпечні.
Факт: Ця поширена думка помилкова. Більшість людей, які потерпають від ПТСР, не хочуть завдати шкоди ані собі, ані комусь іншому. Психоз і агресія не є характерними для ПТСР. До основних симптомів, пов’язаних із ПТСР, належать нав’язливі думки, кошмари, безсоння, відчуття провини, ізоляція, розчарування тощо.
Міф. ПТСР — це хронічний стан, який не можна ефективно лікувати.
Факт: Це твердження помилкове. Дослідники та клініцисти виявили численні способи лікування, які зменшують симптоми, пов’язані з ПТСР. До них належать поведінкова, розмовна психотерапія й інші підходи та медикаментозне лікування. Кожній людині потрібно спробувати знайти те, що спрацює саме для неї.
Міф. Людина з ПТСР ніколи не одужає.
Факт: ПТСР — це природна реакція на ненормальний стрес, так само як кровотеча — це природна реакція на рану на тілі. Наш розум і психіка можуть зцілюватися, так само як і тіло. Зцілення потребує часу разом із поглибленою особистою роботою, дотриманням лікування. Водночас зцілення не означає, що минуле зникає, а радше — що минуле більше не має сили домінувати над сьогоденням.
— Люди часто неправильно розуміють складність посттравматичного стресового розладу, а ті, хто бореться з ним, — почуваються незрозумілими, — зазначила Ксенія Возніцина. — Досить часто вони можуть не розповідати про те, що відчувають, навіть своїм близьким або друзям. Вони бояться, що їх можуть вважати небезпечними, «ненормальними», можуть протистояти лікуванню і вважати, що найкращий спосіб боротьби з ПТСР — це «бути сильними».
Ми впевнені, спільними зусиллями нам удасться сформувати правильне ставлення до цієї теми, що допоможе більшій кількості людей звертатися по допомогу. Також сподіваємося, це дасть змогу більшій кількості людей, які страждають на ПТСР та його прояви, отримати необхідні розуміння і турботу.
