Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…
Танки, кинувши хмари диму, рвучко рушили з місця. За хвилину пролунали постріли – спалах і гуркіт, глухий удар влучення бронебійного снаряда. Постріли – один, другий, третій.
Радійка командира учбового підрозділу донесла доповіді:
– Я «Броня-1», стрільбу закінчив. Я «Броня-2», стрільбу закінчив, Я «Броня-3», стрільбу закінчив.
Офіцер клацнув тангентою:
– На вихідні!
Три танки, розвернувши башти в бік мішеней, пішли назад. Але це були не звичні Т-64БВ, а Т-72Б3.
На моє мовчазне запитання офіцер лише хитнув головою:
– Так, засвоюємо трофейну техніку. Її в нас уже досить багато.
Після доповіді керівнику занять я запитав у курсанта, як йому на трофейній техніці. Той не вагаючись відповів:
– Трохи незвично було спочатку, бо різні системи наведення, але швидко освоюємо.
Розмову про особливості використання трофейної техніки продовжили з інструктором з вогневої підготовки.
– Які особливості підготовки екіпажів на трофейну техніку?
– Є 2 категорії людей: допитливі, які уявляють собі фізику процесів і алгоритми роботи озброєння. З такими людьми працювати дуже приємно, вони швидко засвоюють ті знання, які ми їм передаємо. Одна річ, коли розказуєш людині послідовність вмикання-вимикання, і людина робить це механічно, і зовсім інше – коли людина розуміє, що там відбувається. Навіть коли людина щось не так зробить, то розуміючи, який результат має бути, який потрібен, вона починає діяти правильно. Тому командиру часто доводиться вирішувати питання, кому віддати трофейну техніку. Її віддають найкраще підготовленим, тим, хто має хист до навчання, хто розуміє фізику процесів. Є різниця між прицілами 1Г42 і 1Г46, якщо ми ведемо мову про танки трофейні Т-80У, Т-90, Т-90А. Якщо говоримо про модернізовані Т-80БВМ, Т-72Б3, то на тому ж самому Т-72Б3 і Т-72Б3М залишається як резервний або допоміжний старий приціл ТПД-К1 в модифікації – 4.
– Коли навідник-оператор, який звик до нашого прицілу, пересаджується на 72ку, де немає балістичного обчислювача, то що він має знати?
– Якщо це досвідчений навідник, то треба дні 3-4 і, як мінімум, 2-3 десятки снарядів, щоб він відчув різницю, зрозумів і так далі. Справа в тому, що в російських танках немає системи керування вогнем, як навів, натиснув – такий результат отримав. Тут важливе якраз розуміння фізики процесів, що таке траєкторія, як летить снаряд під час різних положеннях танка тощо. Добре, якщо є тренажер – тоді 3-4 години інтенсивних тренувань, імітація сотні пострілів штатним снарядом, різні дистанції. Приведу маленький приклад. В одному з учбових центрів є тренажери, на яких групу новачків вчили стріляти з танка. Після того вивезли на полігон, на всю групу дали цілих 40 снарядів, стрільба з місця. І 26 влучань з 40 снарядів. Уявіть собі – люди перший раз у танк взагалі сіли, до того вони тільки у тренажері сиділи. 50 відсотків влучань – це непогано.
– У чому основна різниця в алгоритмах роботи навідника на Т-64 і на Т-72?
– На Т-64БВ ти робиш замір дальності, натискаєш на кнопку і чекаєш, поки воно вистрілить, бо система керування вогнем все відпрацює і спрацює 1Г-43. На Т-72АВ та Т-72Б ти провів замір дальності, а в тебе кутник марки поїхав, ти відновив… Добре, якщо ти вже зарядив і в тебе горить червоний, що готово. А якщо забув перед цим зарядити, то натискаєш на кнопку «АЗ», і до тих пір, поки в тебе індикатор не загориться, поки автомат заряджання через своє реле не увімкне той ліхтарик, і ланцюги стрільби, то пострілу не буде. Як правило, на цикл заряджання і уточнення йде 12 секунд, тобто за 25 секунд Т-72Б робить 2 постріли, Т-64Б за цей же час робить 3 постріли.
…Навчання наших військовослужбовців за цим напрямком підготовки триває.
Фото автора
