Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сьогодні в Польщі головне національне свято — День Незалежності. Поляки як ніхто інший чудово розуміють українців, які виборюють свободу усієї Європи, бо самі мусили боротися за відновлення своєї державності після Першої світової війни. Тож, розповідаємо про те, як польській нації вдалося відновити державність після Першої світової війни та які уроки з цього важливі для України зараз.
Почнемо нашу розповідь з того, що наприкінці XVIII ст. Австрія, Пруссія та російська імперія розділили Річ Посполиту, знищивши таким чином польську державність. Річ Посполита була утворена у 1569 році внаслідок підписання Люблінської унії, коли було об’єднано території сучасних Польщі, Литви, Білорусі та України. А тоді це були Корона Польська та Велике князівство Литовське.
І з кінця XVIII ст. польські патріоти прагнули відновити незалежність, знищену іноземними окупантами. Для цього велися переговори та створювалися союзи задля військової поразки російської імперії, наприклад, Наполеоном Бонапартом. Взагалі Франція була центром польської міграції XIX ст.
Саме з Франції виїхав підтримати повстання проти російської імперії відомий польський композитор Фредерік Шопен у 1830 році. Але вже коли Шопен прибув на місце, повстання було придушене росіянами. Окрім повстання 1830-1831 років, ще один раз був виступ 1863-1864 роках. Польща тоді уявлялася як «Христос Європи», тобто така, що вбита, але воскресне.
Внаслідок придушення рухів за відновлення польської державності Петербург посилив русифікацію за часів Олександра II, яка продовжилася за Олександра III. Водночас на Галичині, яка входила до складу Австро-Угорщини, поляки посідали провідне становище в місцевій адміністрації.
Лише такий глобальний конфлікт, як Перша світова війна, допоміг полякам здійснити свою мрію. Тоді одним з лідерів польського визвольного руху був Юзеф Пілсудський (1867-1935). Родом із Вільнюса, починав свою політичну кар’єру як соціаліст, а згодом став поміркованим націоналістом.
У переддень Першої світової на зустрічі в Парижі Пілсудський заявив, що Центральні держави (Німеччина та Австро-Угорщина) мають завдати поразки російській імперії. Тільки тоді незалежну Польщу буде відновлено.
У складі австро-угорської армії було утворено Польські легіони, першу бригаду яких й очолив Пілсудський. Коли полякам вдалося затримати наступ російських військ влітку 1916 року, Пілсудський почав вимагати від Центральних держав офіційних гарантій, що польська держава буде відновлена після війни.
Це призвело до проголошення 5 листопада 1916 року Королівства Польща. Спочатку головним політичним органом була Державна Рада та Регентська Рада.
Уже наприкінці Першої світової війни стало зрозуміло, що настав час брати владу в свої руки та проголосити відновлення незалежності. Так, 7 жовтня 1918 року Регентська Рада проголосила незалежність Польщі від Німеччини. Події розвивалися надто швидко, розпочалося формування уряду вже без попереднього затвердження в Берліні. Також тривало роззброєння військових Німеччини та Австро-Угорщини, які перебували на польській території.
Юзеф Пілсудський повернувся 10 листопада 1918 року до Варшави після звільнення з в’язниці в Магдебурзі. І вже наступного дня Регентська Рада призначила його головнокомандувачем.
Пілсудський отримав повноваження сформувати уряд відновленої Польщі. Вже 16 листопада окремою телеграмою лідерам іноземних держав було повідомлено про проголошення польської держави.
Першим прем’єр-міністром Польщі став Ігнацій Дашинський. Хоча для польської політики міжвоєнного періоду була дуже характерною часта зміна прем’єрів.
Для України, яка зараз протистоїть широкомасштабному російському вторгненню, варто знати декілька уроків з польської історії. Насамперед це те, що основою державності є саме армія. Без ефективної та боєздатної армії неможливо побудувати стійкі державні інституції, а відтак — провести ефективні реформи.
По-друге, залучення міжнародних партнерів є не менш критичним завданням, ніж решти. Навряд чи поляки мали б змогу утримати свою державу від радянської окупації без іноземних військових радників, наприклад, французького полковника Шарля де Голля, чий монумент стоїть у центрі Варшави.
І насамкінець, така спільна загроза — як московія, об’єднує, а не роз’єднує поляків та українців. Нині ми це розуміємо та дуже вдячні польським партнерам, які надають українцям військову, гуманітарну та фінансову допомогу.
