В умовах навʼязаної росією війни питання ефективної мобілізації та рекрутингу на військову службу стає пріоритетним для держави. Підривна діяльність кремлівських…
Наприкінці жовтня «Левада-Центр» опублікував результати соціологічних досліджень. За їхніми даними, позитивна оцінка діяльності путіна на посаді президента зросла. Якщо у вересні його роботу схвалювали 77 % респондентів, то в жовтні — 79 %. Примітно, що зростання рейтингу кремлівського фюрера відбувається на тлі досить непопулярних заходів — «часткової мобілізації», досить сумнівних успіхів «спецоперації» та економічних проблем. Проте, на думку переважної більшості росіян, у всіх цих «тимчасових труднощах» винен «колективний Захід» та інші «вороги росії», серед яких «п’ята колона», «ліберасти» та «чиновники». І серед усього збіговиська «ворогів» наче непорушна скеля здіймається «надьожа-царь», весь такий «білий і пухнастий, справедливий і непорушний» ввп (володимир володимирович путін). Саме в цьому впевнена переважна більшість російського суспільства. Тож на чому побудована така «впевненість»?
Просто наведу думку одного з російських блогерів, яка багато що пояснює.
«Мені здається, що віра в доброго царя — це одна з тих духовних скріп, які не дають розвалитися нашому суспільству. Зруйнувавши ідею доброго царя, можна розвалити й росію. Отже, путін, увійшовши в роль „доброго царя“, вчинив абсолютно відповідно до вікового досвіду російської історії та очікувань народу. І його наступникові доведеться приміряти на себе той самий образ. Іншого не дано. Іншого народ не прийме».
Тепер про сам образ «доброго царя». Сутність такого уявлення полягає в тому, що правитель (цар, генеральний секретар, президент) є добрим, справедливим та «майже святим», але його оточення (бояри, дворяни, чиновники тощо) є поганими. І саме вони (оточення) приховують від правителя справжній стан речей про життя народу. Тому єдиний шанс виправити ситуацію — це донести до правителя правду, щоб він її дізнався, виніс справедливе рішення і покарав винних.
Іншими словами, є стадо баранів (народ), яких постійно кусають собаки та вовки (чиновники). Але пастух чомусь (?) про це не знає. Тому потрібно дійти до пастуха, і він миттєво виправить ситуацію, і головне — покарає винних.
Саме тому провали «спецоперації» росіяни виправдовують бездарністю генералів, а от «коли верховний (путін) про це дізнається, то полетять погони й товсті генерали, розжалувані в рядові, сидітимуть в окопах», — це характерна цитата з коментарів російських обивателів. При цьому в жодній російській голові не виникає логічного запитання: «Чому „справедливий цар“ оточив себе такими бездарними холуями?». Певно, так набагато легше виправдовувати для себе ту дійсність, у яку загнали 140 мільйонів росіян путін і його кліка.
До речі, щодо самого путіна. З огляду на те, що в російському суспільстві занадто сильна ностальгія за радянщиною, то самого господаря кремля постійно порівнюють із кимось із радянських генсеків. До сталіна він поки ще відверто не дотягує, певно, розмах репресій не той. А от щось середнє між брежнєвим (застійна стабільність) та андроповим (намагання навести лад твердою «КДБіською» рукою) — саме те. Проте останнім часом сам путін дедалі частіше став приміряти на себе роль саме сталіна.
Ще у 2017 році в одному з інтерв’ю він заявив, що «зайва демонізація сталіна є не чим іншим, як одним зі шляхів атаки на радянський союз та росію».
У 2021 році слова свого «патрона» повторив його вірний «міжнародник» сергій лавров:
«Нападки на сталіна як на головного лиходія, скидання до однієї купи всього, що він зробив у довоєнний час, під час і після війни — це ж теж частина тієї самої атаки на наше минуле, на підсумки Другої світової війни».
Звісно, на нову «генеральну лінію партії» майже миттєво відгукнулася вся пропагандистська машина кремля. Відразу почали створюватися художні фільми, де сталіна показують уже не кровожерним маніяком-параноїком, а мудрим правителем, «батьком народів». Його вірні «опричники» — органи нквс, за мить перетворюються з «катів» і «загороджувальних загонів» у «найбільш боєздатні підрозділи» та аналог сучасних спецпризначенців. Уся ця каламуть на ура сприймається російським глядачем, причому різного віку — від закінчених «совків» до «тинейджерів».
Коли ж пересічним росіянам ставлять запитання щодо сталіна й репресій, які він проводив, то відповідь зазвичай така: «У мене прадіда розстріляли — це деякі перегини, але в цілому репресії були тільки проти партійної верхівки та ворогів народу».
А тому дедалі частіше російський охлос висловлюється на кшталт: «сталіна на вас немає, при ньому такого не було». Відразу згадую слова Сергія Довлатова: «ми щоразу лаємо сталіна, але все ж я хочу запитати — хто написав чотири мільйони доносів?».
Проте «новий сталін» уже, як то кажуть, на підході, адже процес сталінізації путіна в росії розпочався. Повернення образу «батька народів» іде повним ходом. По всій країні під соусом «повернення історичної справедливості» постають пам’ятники сталіну.
Наприклад, у владивостоці місцеві чиновники схвалили встановлення пам’ятника йосипу сталіну після того, як із такою ініціативою виступив «союз радянських офіцерів». А на горі Каткай, біля села нова уда в іркутській області, на скелі викарбують ім’я сталіна й відновлять альтанку, в якій він нібито сидів.
— На схилі викарбують «сталін», щоб кожен, хто побував біля підніжжя Каткая, міг відчути й побачити потужну енергетику цього священного місця«, — пояснив місцевий «єдинорос».
І коли російський народ вкінець «змучиться від ностальгії» за «світлим образом» сталіна, мундир цього «генералісимуса» остаточно одягне новий «вождь народів», який уже понад двадцять років сидить у кремлі й тішить свої імперські амбіції. І тоді росіяни остаточно зрозуміють, що таке «боротьба з ворогами народу» в повному обсязі. Чи будуть вони про це шкодувати? Напевно, ні, адже переважна більшість із них сподівається бути тими, хто приїжджає серед ночі на чорному «воронку», а не тими за ким приїжджають…
