Батальйон воює технологіями — працює із сучасними БПЛА та вдосконалює їх, щоб нищити ворога з мінімальними ризиками. У черговому матеріалі циклу «Бригада…
Як відомо, 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада за останніх вісім місяців активних бойових дій зарекомендувала себе як підрозділ мужніх та безстрашних воїнів, котрі поступово героїчно звільняють тимчасово окуповані території. У «Закарпатському легіоні» нині, мабуть, немає жодного захисника, котрий би не доклав своєї частки до перемоги над агресором.
Сьогодні мова піде про інженерно-саперний підрозділ цієї бригади, бійці якого виконують не менш важливу, а іноді й дуже небезпечну та ювелірну роботу.
− Роботи в інженерів вистачає практично завжди, особливо працювати «по повній» доводилось в перші дні російського вторгнення в Україну, − розповідає командир інженерно-саперного взводу старший лейтенант Артем з неординарним позивним «Марамус». – Сьогодні ми розміновуємо звільнену нашими воїнами територію, і навпаки – ставимо «сюрпризи» для непроханців, аби ті не наважувались далі ступити на нашу землю.
Артем розповів, що ще на початку лютого кілька підрозділів закарпатської бригади вирушили на прикриття північних кордонів нашої держави. За день-два до російської агресії військові вже планували повертатись до місця постійної дислокації. Проте… все змінилось.
− Більшість з нас сподівалися на здоровий глузд північного сусіда, дехто переконував, що вони не сунуться до нас, побояться. Втім, увесь наш особовий склад був готовий до будь-якої загрози, котра нависала над північними кордонами України, – сказав «Марамус». – У березні ми вирушили на запорізький напрямок, аби підсилити інші бойові групування нашої бригади. Тоді ще ніхто не знав, де лінія зіткнення, адже ситуація мінялася щохвилини. Практично одразу я отримав наказ для свого підрозділу перевіряти місцевість на наявність вибухонебезпечних предметів. Що ми тільки не знаходили! Особливо цікавими є протиднищеві й протибортові міни дистанційного керування типу КПТМ-3, різновиди ПОМ-ок, ТМ-83, ПФМ-1 (так званий «Лепесток»), ПТКМ-1Р тощо. Такі в нашій армії є лише «по ленд-лізу» від росармії.
За час бойових дій офіцер та його підлеглі вже вивчили навіть невідомі їм досі вибухові пристрої. Знають, як їх знешкодити, а в деяких випадках навіть використати проти ж їхніх колишніх власників. Проте, в будь-якому разі, треба бути завжди максимально обережним.
− Інженери-сапери – це такі люди, у котрих повинно бути розвинуте відчуття небезпеки. Воно або є, або його немає. Іншого не дано. Цьому є безліч підтверджень, – переконує командир взводу. − Одним із таких був випадок поблизу села Мала Токмачка, що в Запорізькій області. Там був міст, теоретично єдиний шлях через який могли і мали б просуватись орки. Ми почали його заміновувати на такий випадок і, зрештою, вже буквально за хвилин п’ять після роботи побачили просування російської техніки. За кілька метрів до їх наближення ми підірвали переправу, і вони були дезорієнтовані, звернули в іншу сторону. А там уже працювали наші розвідники, котрі дали для артилерії дані. Практично за кілька хвилини наші гармаші спалили всю колону противника, а це приблизно 30-40 одиниць броне- та автомобільної техніки.
На Херсонщині, де підрозділ Артема працює віднедавна, ситуація не менш складна та напружена, проте дуже оптимістична. Під час звільнення населених пунктів від московської орди сапери знаходять теж багато вибухівки.
− Чим далі просуваєшся, тим складніше це робити, адже ворог уже зрозумів, що ми налаштовані рішуче і будемо йти лише вперед звільняти наші території. Тому вони по максимуму облаштовують свою лінію оборони: будують фортифікаційні споруди, заміновують шляхи та мости. Та найбільша небезпека криється у «секретах», яких москалі насіяли вдосталь. Наприклад, знаходиш ти звичайну протипіхотну міну МОН-50 на розтяжці, а її в радіусі кілька метрів, виявляється, може прикривати ще 3-4 міни нажимної дії типу ПМН-3. Таким чином бійці, котрі штурмують позиції росіян, можуть наражатися на небезпеку, і ми намагаємося її мінімізувати. А взагалі наші інженери в деяких випадках є такими собі саперами-штурмовиками, – усміхається «Марамус». – Коли застосовуємо техніку для розмінування небезпечних ділянок, то доводиться підривати півтори-дві тонни вибухівки. Уявіть собі, який це звук та видовище, а для противника це ще й потужний психологічний удар.
Командир інженерно-саперного підрозділу переконаний, що всі українські тимчасово окуповані території наша армія обов’язково звільнить найближчим часом. Проте для розмінування територій знадобляться роки, якщо не десятиліття. Артем сподівається, що для пришвидшення цього процесу Україна залучить іноземні компанії та організації, і тоді вони працюватимуть пліч-о-пліч з українськими саперами задля безпеки українських громадян.
