Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
З початку широкомасштабного вторгнення російських окупантів 22-річний вертолітник Денис Луков побачив геть усе — війну, смерть, відчай, відчайдушність, доблесть, героїзм та… любов, і навіть встиг одружитись з коханою. Та війна забрала його у вічність, залишивши болісні шрами на серцях рідних та близьких і… спогади, про неймовірного хлопця, воїна, сина, чоловіка!..
Щовечора біля вікна сидить вона — мати, яка переглядає фото із сином у телефоні та чекає на дзвінок. «Як ти там, матусю? Бережи себе. Я тебе дуже люблю», — кілька таких жаданих слів, що надають силу та бажання долати всі перешкоди. Але вона більше ніколи їх не почує, бо її Дениса вже немає. Її єдиного найкращого сина на землі…
Він ніколи не мріяв сісти за штурвал вертольота. Не марив і офіцерськими погонами. Як розказують батьки, він був звичайною дитиною. У школі зірок із неба не хапав, зайвий раз боявся підняти руку, у вічі вчителям не впадав. Тихий, ввічливий, дещо соромливий хлопець. І хобі в нього було не показне — Денис постійно грався «у танчики», ховаючись від батьків, які не схвалювали його захоплення комп’ютерними іграми.
Проте була в хлопця гарна риса, яку відзначали всі — і батьки, і друзі, і вчителі та викладачі, і побратими. Денис вмів товаришувати.
— Ще коли Денис навчався у школі, до нас додому постійно прибігала велика компанія хлопчаків, аби кудись його забрати. І на випускному в школі класна керівничка, вручаючи атестат, зауважила, що Денис по життю буде для всіх найкращим другом, — говорить Сергій Миколайович.
Батько Дениса — хірург, хотів, аби син пішов його стопами. Але зрозумів, що сину не до вподоби професія лікаря. Тоді у Сергія Миколайовича, який має багато друзів серед військових, виникла ідея — він організував сину політ на вертольоті.
— Після польоту емоції в Дениса били через край. Я тоді спитав: «Ну що, не злякаєшся літати?» Відповів: «Ні, тату, не злякаюсь! Це моє, я літатиму!!!»
Пів року активних тренувань, сидіння за підручниками: і ось Денис Луков — курсант ХНУПС ім. Івана Кожедуба. А потім були перші оцінки, перші стрибки із парашутом та перші польоти. Кожен рік навчання показував, що хлопець обрав «свою професію». А викладачі відзначали, що курсант Луков — цілеспрямований, дисциплінований, старанний, відповідальний, акуратний, як справжній офіцер.
Під час навчання в Харкові в Дениса сталась ще одна щаслива подія — він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. На той час Каріна вже закінчила військовий ліцей. Хлопця вразило, що його нова знайома, як і він, носила форму.
— Дениса це дуже вразило, тоді ж, у 2018-му, у військових ліцеях дівчат практично не було. Спитав, чи я писала вже курсові роботи і попросив розповісти, як це правильно робити. А я тоді стояла і думала — ми на вечірці, навколо музика та веселощі, а до мене залицяється хлопець, який розпитує про навчання. Ну звідки ж він такий!?
А потім на свій день народження Денис, відпросившись із льотної практики, прийшов до Каріни з величезним букетом квітів і запропонував зустрічатись. За кілька місяців пара почала жити разом.
— Я ще тоді пожартувала, що день народження в нього, а квіти — у мене. Усі чотири роки, що ми були разом, моє життя наповнювали квіти… Квіти від мого Дениса… Він часто зустрічав мене з роботи із букетом. А цього року, в липні, на мій день народження подарував 101 троянду, — розказує Каріна.
На 7 травня цього року Денис і Каріна запланували весілля.
«Тату, я бачив Донецьк…»
Проте розпочалась велика війна… Лейтенант Луков вже проходив службу як льотчик-штурман вертолітної ланки однієї із авіаційних бригад.
24 лютого розпочалось із бомбардування ворогом аеродрому. Усе навколо вибухало та палало. Денис встиг зателефонувати рідним, попросити в кожного пробачення та попрощатись. Екіпаж кинувся рятувати свій борт. Двері у кабіні гвинтокрила заклинило вибуховою хвилею. Командир розбив скло і через маленьке віконце закинув Дениса в кабіну, і той вже зміг відкрити гелікоптер. Члени екіпажу швидко зайняли свої місця, машина почала набирати висоту. Водночас на зліт пішов винищувач, але його уразило уламками ворожої ракети. Літак вибухнув.
— Тоді Денис вперше на власні очі побачив смерть. Вертоліт кидало в різні боки, відлетіти змогли на кількасот метрів. Приземлились, познімали мішки з кріплень і взяли курс на інший аеродром, — розказує Сергій Миколайович. — У Дениса залишились шрами на руках від порізів склом. Він потім казав, що в той день наново народився.
Так для молодого офіцера розпочалась бойова робота. У травні, ризикуючи життям, екіпаж вертольота Мі-8 виконував польоти на знищення бойової техніки та живої сили противника на Донеччині. Про те, що син літає за лінію фронту і щоразу ризикує життям, батьки дізнались лише з мимолітної фрази: «Тату, я бачив Донецьк…»
Загалом екіпаж з льотчиком-штурманом Луковим успішно виконав до 30 бойових вильотів, під час яких працював некерованими ракетами класу «повітря-поверхня» по колонах та позиціях противника.
— Перед кожним вильотом Денис дуже боявся, бувало таке, що за весь політ не вимовить жодного слова, — пригадує командир екіпажу. — Він дуже хотів жити, але передусім думав про бойове завдання, яке потрібно було виконати. Він жодного разу не сказав: «Не можу, не полечу, нехай хтось інший». Весь час на службі, весь час готувався. За це його називали «дитя війни».
Також екіпаж здійснював бойові польоти на десантування спецпідрозділів Збройних Сил для відбиття наступу на населений пункт Федорівка поблизу Краматорська та прикривав дії спецпризначенців із повітря. Завдяки спільним діям українських оборонців наступ ворога було зупинено.
— Денис прийшов до мене зовсім недавно. Старанний, цілеспрямований хлопець, одразу здобув авторитет серед побратимів. Вразило інше: попри такі юні роки, він щойно випустився із університету, хлопець був дуже вмотивованим. Вислів «Крізь терни до зірок» — це про Дениса. Це його вирізняло серед молодих товаришів. Постійно уточнював, які будуть наступні завдання, до чого готуватися. Ми запам’ятаємо його таким молодим і мужнім. Навіки герой, — додає командир екіпажу
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Денис Луков був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Forever young
Поміж бойовими вильотами Денис зміг-таки викроїти час, аби розписатись із коханою. То був найщасливіший день для родини Лукових. Після розпису молоде подружжя із батьками Дениса поїхали на дачу, аби влаштувати собі маленьке свято. Весільний танок під сингл від гурту Alphaville — Forever young, став ніби пророчим…
— Ми були, як частинки, які склались у пазл. Як чоловік Денис був ідеальним. У нас ніколи з ним не було конфліктів чи сварок. Уважний, ласкавий, веселий, спокійний, врівноважений, він ніколи не підвищував на мене голос. Я почувалась із ним щасливою та коханою. Ми часто обговорювали, як у нас буде в родині, завжди давав мені право вибору робити те, що я хочу. Він дуже любив дітей. Наші друзі часто казали, що хотіли б мати такі стосунки, як у нас, — говорить Каріна.
— Він був напрочуд дбайливим сином, — додає мама Дениса Ольга Петрівна. — Завжди телефонував нам, аби попередити, коли дійсно була небезпека, казав: «Сьогодні обов’язково ховайтесь». Для нього не було дрібниць, якщо йшлось про родину. В травні на День матері подзвонив мені вже о пів на одинадцяту вечора, каже: «Мам, вибач, я так зморився. Хочу привітати тебе і сказати, що ти у мене найкраща».
А потім Денис загинув.
…Якось у Дениса з’явилась мрія — розпочати власну справу. Тоді, дивлячись, як вправно Каріна справляється в зоомагазині, він сказав, що після завершення служби відкриє свій магазин. І вони будуть там працювати разом. Сьогодні Каріна хоче втілити ідею коханого в життя.
А батьки пишаються сином.
— Для нього було дуже важливим, щоб я пишався ним,— говорить Сергій Миколайович. — Один із викладачів Дениса розповідав про те, як він вчиться, про його здобутки. Він вірив, що за моїм сином — велике майбутнє. Уже після похорон багато товаришів Дениса підходили до нас, казали: «Ви знаєте, таких людей, як ваш малий, мало. Він не відмовлявся від жодної роботи, жодного завдання. Коли його питали, полетить він чи ні, завжди казав «Так». Синку, я дуже тобою пишаюсь!
