Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
Двадцятирічному заряджаючому САУ 2С1 «Гвоздика» солдату Роману на початку російсько-української війни у 2014-му було лише 11 років. Тоді він навіть не здогадувався, як ця війна вплине на його подальшу долю. Він мав свої дитячі мрії та захоплення, в яких не було місця тим жахіттям, які принесло на нашу землю російське вторгнення…
У 2018 році його старший брат Дмитро вступив до лав ЗСУ, де в складі одного з підрозділів виконував бойові завдання на сході. Роман, як і вся родина, переживав за долю брата і сподівався, що ця війна нарешті закінчіться і життя налагодиться.
Після школи хлопець вирішив опанувати цілком мирну професію кухаря-кондитера. Закінчив професійно-технічне училище і збирався працювати за фахом. Але згодом змінив свої наміри, і у 2021 році уклав контракт зі ЗСУ. Пройшов початковий курс навчання на Яворівському полігоні, а потім погодився на пропозицію стати воїном-артилеристом.
Каже, що був дуже вражений міццю цієї потужної зброї та її ефективністю на полі бою. Із захопленням засвоював нові знання та набував практичних навичок українського гармаша.
Усе раптово змінилося 24 лютого 2022 року. Цей день застав молодого солдата на полігоні, де він продовжував своє навчання. В 04.00 ранку їм повідомили, що почалося широкомасштабне вторгнення російських загарбників в Україну. Всіх курсантів у терміновому порядку повернули до своїх військових частин.
Згодом Романа відправили на передову, де призначили номером обслуги – заряджаючим в екіпаж САУ 2С1 «Гвоздика». Як згадує воїн, освоювати нові обов’язки доводилося вже безпосередньо в бойовій обстановці за допомогою досвідчених товаришів та командирів. Дуже добре він пам’ятає свій перший бойовий виїзд. Тоді його екіпаж отримав завдання завдати вогневого ураження за вказаними координатами.
– Треба було діяти максимально швидко, – згадує Роман. – На все про все 15 хвилин. За цей час необхідно доїхати до визначеного місця і підготуватися до стрільби. Ще 10 хвилин на ведення вогню і швидке покидання позиції. Дуже хвилювався, особливо коли налаштовував бусоль і наводився на ціль. Відстань до ворога складала приблизно 13 кілометрів. Не хотілося підвести екіпаж. Але відпрацювали ми тоді добре. Як доповіла розвідка – всі цілі були уражені.
Зазвичай їхній екіпаж завчасно готується до виконання завдань. Облаштовують позиції, завантажують б/к, визначають маршрути пересування, район зосередження, а також шляхи відходу. Наступного дня виїжджають на позиції, після передачі координат від операторів наших «пташок», наводяться і накривають цілі. А буває і так, що діяти доводиться виходячи з ситуації, яка виникає безпосередньо під час бою. Тоді все відбувається в режимі нон-стоп. Наприклад, Роман згадав, як їхній екіпаж неодноразово приходив на допомогу піхоті.
– Надійшла команда підтримати вогнем наступальні дії механізованого підрозділу. Буквально за лічені хвилини вийшли на рубіж ведення вогню і практично зі старту почали працювати по ворогу зі 122-мм гармати. Осколково-фугасні снаряди дуже ефективно руйнують інженерні споруди і вогневі точки окупантів та завдають нищівних втрат живій силі, – розповідає наш герой.
Бували під час бойових буднів і неприємні несподіванки, які, на щастя, добре закінчувалися.
– Зайшли в якесь село на ночівлю, тільки влаштувалися в будівлі відпочити, як почався дуже щільний обстріл, – згадує Роман. – Ворог гатив з 152-мм гармат. Снаряди падали все ближче і ближче до нас. Коли виникла невеличка пауза, вирішили залишити домівку. Буквально за декілька хвилин були вже далеко від нашого розташування. Через те, що не гаяли часу, всі залишилися живими.
Таких випадків у воїна було доволі багато, але попри це, він зі своїми побратимами робить все можливе, щоб жоден ворожий обстріл не залишався без гідної відсічі. Екіпаж Романа завжди жорстким вогнем придушує дії окупантів і наближає час нашої Перемоги!
Фото Дмитра Завтонова
