Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Батько п’яти дітей та мешканець красноярська Алєксей Хабібуллін, повернувшись з «визволення Донбасу» живим, але неабияк пошарпаним українськими бійцями, поділився з місцевими пропагандистами враженнями від свого «асвабадітєльного паходу». Показово, що інтерв’ю з рашистом, який воював у складі 150-ї мотострілецької дивізії, озаглавлено «Ми не знаємо, що з тобою робити, ти перший, хто прийшов живий»: красноярець повернувся з СВО і розповів, що там відбувається».
Найбільше Хабібулліна вразила екіпіровка та військова підготовка українських воїнів.
– Вони дуже добре підготовлені, – констатував красноярець, що вижив. – Оснащені всім повністю. Ми бачили їхнє екіпірування, зброю, бачили, чим вони харчуються, які цигарки курять. Там Європа та Америка одна, всілякі гаджети, powerbank на 50 тисяч міліампер! Ти заходиш до населеного пункту, а там камери, датчики руху скрізь. Тобто ти зайшов, а вони вже знають, де ти йдеш, як ідеш. Все заміновано довкола. Тобто вони по тобі працюють, ти до них просто так не підійдеш, треба йти напролом, а це втрати. Вони класно підготовлені.
Не на жарт здивував окупанта і одноразовий сухий душ українського виробництва, адже на росії й не у всіх будинках гаряча вода є. «У них взагалі багато чого цікавого є, починаючи від форми, одягу, взуття, в якому можна ходити взагалі не знімаючи. А в наших – у кого кросівок немає, у берцях ноги в кров стирають, це такий якір, який ти за собою тягнеш. З носками у нас теж проблеми, вони дуже швидко стають непридатними».
Отруєний кремлівською пропагандою, Хабібуллін ні на мить не сумнівався, що він все ж таки з «руським міром» ніс «добро і свободу» в Україну, тому у своїх відповідях на питання часто-густо використовує «ми звільнили». Хоча окупант відверто зізнався, що з квітами їх ніде не зустрічали.
– Мирних жителів бачили там, але ми до них дуже насторожено ставились, могли і отруїти чимось, – відверто зауважує «асвабадітель». – Був такий момент, коли залишок нашої групи відходив, дійшов до найближчого села, хоча селом вже складно назвати, воно було все розбомблене, лише кілька будинків уціліло, дехто там ще жив. Прийшов якийсь дідусь і каже: «Хлопці, у вас, напевно, курити нема», і протягує нашим пачку цигарок, запечатану, нормальну на вигляд.
Вийшов дідусь, а хвилин через п’ять одразу прилетів снаряд, добряче пошматувавши групу. У пачці виявили «маячок». Траплялось, колоною йдеш, а тебе на телефон знімають та проводжають. І ти розумієш, що будь-якої секунди може прилетіти.
І наздогнала-таки рашиста в червні на Луганщині українська міна, коли він у складі підрозділу висувався на машині на позицію.
– Все відбулося швидко, просто вибух, все миттєво, – пригадав окупант той день. – Відключився, прийшов до тями і зрозумів, що контужений, все боліло. Запросили підтримку, щоб нас хоч якось витягли. Але нам сказали: «Вибирайтеся самостійно».
Остання фраза красномовно характеризує улюблене гасло рашистів «Своїх не кидаємо». Якимось чудом Хабібулліну вдалося вибратися з того пекла, яке окупантам влаштували наші мінометники. Та далі «асвабадітель» потрапив до рідного пекла – в ростовський госпіталь. Там його з розривом шлунка, печінки та селезінки, внутрішньою кровотечою, переломом ноги, контузією просто відмовились лікувати через те, що… через тиждень у нього закінчувався контракт.
Мабуть і цих фактів та епізодів з розповіді красноярського окупанта достатньо, щоб нинішні чмобікі зрозуміли, що їх чекає на українській землі й у випадку поранення. Але вони, як стадо баранів, вперто поповнюють лави гарматного м`яса.
