Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Чесно кажучи, нічого подібного не зустрічав на цій війні починаючи з 2014 року. Для порівняння: на той час медичний пункт батальйону (далі – МПБ) за штатом очолював фельдшер – тобто фахівець середньої медичної кваліфікації. У складі МПБ були також санінструктор, два санітари та кілька водіїв. У різних родах й видах військ штат відрізнявся, але не суттєво.
Згодом МПБ посилили лікарем. На практиці це означає, що допомогу пораненим тепер надає більш кваліфікований медик. Але в цьому батальйоні зібралося декілька медиків високої кваліфікації…
…Позивний у начальника цього медпункту доволі тривіальний – «Медик». Утім, саме як медик він – із фахівців непересічних. Позаяк «Медик» вісім років був ургентним (черговим. − Авт.) хірургом у клініці швидкої допомоги на Івано-Франківщині. Шість років до того він вчився професії у Франківському медунівері, три роки проходив спеціалізацію в інтернатурі й кілька років пропрацював на кафедрі рідного вишу. Паралельно він здобував другу вищу фахову освіту.
Підрозділ формувався вже під час великої війни в одній місцевості. Й цьому чоловіку вдалося залучити у свою команду цілу бригаду кваліфікованих земляків-медиків найвищого професійного рівня. У результаті його батальйон, що нині воює на Запоріжжі, має фактично більше ніж медпункт − повноцінний стабілізаційно-евакуаційний медичний заклад.
«Медик» проводить кореспондента АрміяInform своєю прихованою базою. У приміщеннях біля кожної кушетки стоять столи зі всіма засобами для екстреної допомоги пораненим й не тільки. Лікар пояснює, що сформована ним команда здатна стабілізувати важких поранених за лічені 7-10 золотих хвилин. Тим більш, що вони не мають жодних проблем із постачанням найкращих сучасних медикаментів. Допомагають земляки-волонтери.
− Наш великий плюс – усі лікарі мають великий професійний досвід, кілька з них мають вищу медичну категорію, – розповідає «Медик». – Тобто ми вміємо не тільки надавати екстрену допомогу, а й лікувати. А вже тут ми опанували так звану медичну розвідку, навчилися вибудовувати ефективні маршрути вивозу поранених із передової та після стабілізації евакуйовувати у стаціонарні лікувальні заклади.
Ми рахуємо так зване плече (відстані доставок поранених. − Авт.) евакуації не кілометрами, а хвилинами й секундами. Для цього буквально всіх наших вояків ми тренуємо з невідкладної допомоги прямо на «нулях». Вчимо насамперед зупиняти кровотечі, накладати шини на перебиті кінцівки тощо. Хлопців та дівчат на моє прохання навчають навіть реаніматологи, тому що будь-яка помилка під час невідкладної допомоги зробить усі інші речі бездієвими, людина загине…
Далі лікар розповідає, що старим радянським медичним «УАЗам-буханкам», звичайним швидким не місце в армії на сучасній війні. Веде далі й показує волонтерський позашляховик. Звичайною швидкою можливо евакуювати лише одного лежачого пораненого. А от цією волонтерською, обладнаною усім необхідним – одразу чотирьох. От тільки днями завдяки цьому «скакуну» медикам батальйону вдалося вивезти і врятувати двох надзвичайно важких поранених. Мчали по пересіченій місцевості й грязюці на швидкості 120.
− Учора був цікавий випадок, − продовжує розповідь «Медик». – Не буду уточнювати, скільки саме було поранених. Але коли ми примчали до місця обстрілу, першим нас зустрів наш силач, назвемо його «Геркулес». Його привалило стіною розбомбленого будинку. Й він, прийшовши до тями, відкинув її у сторону, з перебитою гомілкою вибрався до нас із палаючих руїн, чемно так привітався й показав, де інші постраждалі. А ще двоє контужених не в адекватному стані після травми ще й гасили пожежу, доки ми їх не затягнули в автівку. Ну як заради таких людей не піти на все?..
Фото автора
