Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
50 світлин, що розповідають про життя мешканців Херсона в окупації, презентували у Вінниці на виставці, присвяченій незламному місту.
Автор фото — херсонець, фотокореспондент Медіаплатформи «Вгору» Олександр Корняков, який майже 6 місяців перебував в захопленому ворогом місті. У центрі подій він фіксував історичні моменти спротиву містян на мітингах проти озброєних російських загарбників, а також відзняв моменти з повсякдення херсонців.
Умовно автор так і поділив свої роботи: половина — із мітингів опору, половина — про життя в окупації.
Перед початком презентації Олександр розповів кореспондентці АрміяInform про перші дні окупації, спротив містян та про те, як він виїжджав із Херсона:
“Першого березня окупанти почали заходити в місто, навколо постійно лунали звуки автоматних черг. У перші два дні всі сиділи по домівках. Певний рух у місті почався вже 3 березня, коли мешканці вирушали на пошук продуктів чи ліків. Усе було зачинене. Росіяни дуже швидко почали привозити свою гуманітраку, видно, готувались. Проте у перші дні її ніхто не брав. Усі сподівались, що українській владі вдасться доправити гуманітарні вантажі в місто. Проте жодного разу окупанти не дали змоги зробити це.
Перший мітинг стався 4 березня, він був нечисленний, стихійний. Люди, які вийшли, зняли відео про те, як вони протестували, виганяли гуманітарний конвой та запросили всіх долучитись. І вже 5 березня, за деякими підрахунками, у центрі зібралось до 15 тисяч людей. Це був один із найбільших протестів. Так херсонці виходили до кінця місяця, хоч це і не було надто масово, але постійно.. Люди приходили із власноруч написаними плакатами, своїми прапорами, протестували, хто як міг, проти окупації. Навіть попри те, що багато часу забирали черги.
Черги були скрізь і за всім: за готівкою, продуктами, ліками, побутовою хімією. Майже весь транспорт зупинився, їздили лише тролейбуси. Люди постійно шукали, де і що можна купити. До банкоматів записувались із 5-ї ранку. За харчами можна було стояти 8 годин.
Окупанти були шоковані від кількості людей, які виходили на акції опору. Вони намагались схопити нашого хлопця, але херсонці не дали його арештувати, витягли. Москалі злякались, почали стріляти, завжди були дуже агресивні. Якийсь час вмикали через гучномовець радянські дитячі пісні. Закликали розходитись, аргументуючи це тим, що законодавством України заборонено скупчення людей під час воєнного стану. Іншим разом казали, що це заборонено так званим місцевим комендантом. Це виглядало доволі дико: звалили все до купи.
Але люди все одно збирались, поки росіяни не почали відповідати більш жорстко. Спочатку розпиляли їдкий газ, яким було дуже важко дихати навіть на відстані 100-200 метрів. Згодом почали шукати організаторів протесту, ніяк не могли зрозуміти, що люди самоорганізовувались. Потім окупанти почали їздити по домівках, проводити обшуки, оточували цілі квартали, щоб нікого не пустити на протести. Якщо бачили когось із українською символікою, хапали, кидали в машини і увозили.
Наприкінці березня мітинги припинились.
Свої перші світлини я зробив 5 березня. Тоді фотоапарат не наважився взяти, не сподівався, що мітинг буде настільки потужним і масштабним. Знімав на телефон. Потім подивився, що людей багато, почав працювати стареньким фотоапаратом.
Загалом було постійне відчуття, що за мною мають прийти. Тому я завжди лягав спати одягнутим. Навіть боявся заходити у ванну, думав, ось роздягнусь, а вони за мною прийдуть. Тож все робив швидко. Назвати життям життя в окупації дуже важко. День прожив і думаєш, може, завтра буде ліпше.
Українські продукти в місто окупанти так і не дали завезти. І, скажу чесно, те, що вони до нас завозили, їсти неможливо.
У квітні фото не робив, бо почались жорстокі репресії. Повернувся до роботи в травні, але лише на телефон. Намагався знімати так, щоб ніхто не бачив, адже ніколи не можна було зрозуміти, хто із тобою поряд. Місто було наповнене перевдягненими фсбшниками, грушниками, поліцейськими.
У середині літа мені повідомили, що я опинився в списках розшукуваних. Упродовж шести тижнів переховувався і потім ризикнув виїхати. Купив квиток, виїжджав два дні. Пощастило — на блокпостах мене не перевіряли, навіть телефон не подивились. Тепер я на вільній території і роблю все, аби розповісти про життя мого рідного міста.
Я щодня спілкуюсь із кількома людьми, які залишились в окупації. Вони всі чекають на звільнення. Єдине, чого бояться, потрапити під жорсткі обстріли. Але і на це кажуть — нічого, ми сховаємось, пересидимо. Аби швидше нас звільнили».
-
- У центрі — дядя Гріша, відомий херсонський волонтер. Відео про те, як він пересувається містом із увімкненою українською музикою, облетіло всю Україну. Дядя Гріша в окупації зібрав 600 тисяч гривень і передав їх на допомогу українській армії. Нині евакуювався, адже його внесли до списків осіб, яких мають арештувати.
Представлені світлини Олександра яскраво свідчать, що Херсон — це Україна. Це місто, де і зараз триває спротив російським окупантам.
— Вважаємо, що дуже важливо говорити зараз про Херсон, Херсонщину, про окупацію, про людей, які там залишились. Адже вони — не зрадники, вони наші співгромадяни, які мають певні обмеження на виїзд, у кожного свої причини, чому вони залишилися, — прокоментувала Ілона Коротіцина, директорка Медіаплатформи «Вгору». — Але херсонці продовжують спротив. Так, зараз не збираються на багатотисячні мітинги, це неможливо. Проте вони підривають колаборантів, одягають жовто-блакитний одяг або просто не беруть рублі. Спротив відбувається у різних формах. І місто та область чекають на звільнення. А ті, хто виїхав, дуже сподіваються, що скоро повернуться додому в Херсон, над яким майорітиме український прапор.
Організатори запрошують всіх вінничан і гостей міста відвідати фотовиставку «Нескорений Херсон».
На відкритті виставки відбувся благодійний аукціон із продажу світлин Олександра Корнякова. Вторговані кошти організатори передали волонтерами, які допомагають мешканцям Херсона.
Виставка триватиме 2 тижні за адресою: Вінниця, вул. Артинова, 12а, Галерея XXI. Вхід вільний.
Фото автора
