Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
З попередньою ітерацією самохідної протитанкової гармати 2С25М для десантників росармії українське військо познайомилось у перші дні широкомасштабного вторгнення. Вже в березні у соцмережах з’явились перші відео знищення її десантного варіанту 2С25.
Video reportedly showing strikes on Russian vehicles, reportedly including rare VDV Sprut-SD tank destroyers. https://t.co/JsXLGvJoIp pic.twitter.com/U5ggEIodJs
— Rob Lee (@RALee85) March 31, 2022
Гармата так і не показала себе у міських боях. Розробка самої концепції протитанкової гармати з’явилась ще в 60-х роках минулого століття. Все зводилось до створення легкого плаваючого танку, який допоміг би десантникам боротися з типовими танками НАТО. На той момент таким був уже давно морально застарілий ПТ-76Б.
Можливості БМП-1 та БМД-1 не дозволяють боротись із танками, а десантування важчих одиниць неможливе у зв’язку з критичною підйомною масою літаків. Все змінилось у 70-х роках із введенням в експлуатацію літака Іл-76, який зміг десантувати бронемашини вагою до 20 тонн. Саме тому бойова маса 2С25 була обрана невипадково вагою у 18 тонн.
Через важливе обмеження в масі для умовного десантування протитанкова самохідна гармата 2С25 втратила важливий елемент захисту екіпажу — належне бронювання. Воно, як з’ясувалось, виготовлено з алюмінію. Велика маса 125-мм гармати 2А75 та боєкомплекту снарядів потребує відповідного шасі, яке зможе витримувати всі навантаження під час стрільби, переміщення та десантування. Першим зразком стало шасі БМП-2, але згодом його замінили на шасі легкого танка «Об’єкт 934». А з цими усіма вирішеннями проблем гармати й шасі фінальний зразок під іменем «Спрут-СД» вийшов на затверджене технічне завдання тільки у 1984 році. До речі, лише під час державних випробувань на початку 90-х років російський військпром дійшов висновку, що сама система десантування не відповідає всім нормам. І аж тільки у середині 1994-го було розпочате розроблення нової системи десантування техніки під назвою П260М «Спрут-ПДС».
Епопея створення самохідної протитанкової гармати триває на росії вже понад пів століття. Останній дослідний варіант 2С25 пройшов державні випробування у 2001 році, а офіційно був прийнятий на озброєння у 2006-му. Він отримав шасі легкого танка «Об’єкт 934», 125-мм гармату 2А75, знов без бронювання. Як і в минулі роки, і в цій розробці ніхто не подумав про захист екіпажу від уламків чи влучання танкових снарядів (проти яких і має використовуватись на полі бою бронемашина), залишилось під питанням збереження життя екіпажу після підриву боєкомплекту. А це вже не патрони, як у БМП-2/3, БМД чи БТР — тут екіпаж повноцінно сидить на 125-мм боєукладці, розміщеній на днищі машини.
Нинішні новини росагітпрому вкотре доводять, що покращення 2С25М триває і по сьогодні. Наразі окупанти вже провели випробування снарядів дистанційного підриву, які зможуть вражати піхоту в окопі після вибуху над ними. Але все одно вони нічого не зробили для захисту екіпажу.
У теперішньому вигляді для сухопутних військ протитанкова самохідка під назвою «Спрут-ССВ» отримує нове шасі «Планер» (яке може стати заміною багатоцільових тягачів МТ-ЛБ та МТ-ЛБу) та установлений двигун УТД-29, який вже використовується в БМП-3. І в такому виконанні вона втрачає можливість десантування, тому було б логічним переосмислити розміщення боєукладки чи збільшити протитанковий захист активними системами.
Але це не про російське бачення ведення війн, де життя особового складу стоїть на останньому щаблі піраміди потрібності держави. Як можна побачити на фото, алюмінієвий корпус легко пробивається всіма протитанковими засобами та призводить до детонації всієї боєукладки. І це, на хвилинку, БМП-3 з боєкомплектом 100-мм снарядів — тому можете уявити, що буде з «барабаном» автоматичної 125-мм гармати після влучання будь-якого снаряда, випущеного українськими військовими по таких вже рідкісних явищах, як 2С25М. росія продовжує вести бойові дії масою, а не якістю та стратегічним використанням ресурсів, особливо — людським.
