Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Бій був швидким. Щільним вогнем екіпаж танка, яким керував 25-річний механік-водій з позивним «Котяра», зумів подавити всі вогневі засоби ординців і українська піхота безперешкодно зайшла на їхні позиції. Але одна з ворожих гранат потрапила в моторний відсік. Танк довелося залишити. За вісім місяців майже безперервних запеклих боїв із загарбниками це була вже друга машина, яку втратив на полі бою механік-водій з таким яскравим позивним. Однак ворогу це обійшлося набагато дорожче. За цей час «Котяра» зі своїми побратимами знищили декілька одиниць броньованої техніки, вантажівок, артилерійських систем та десятки окупантів.
Свій перший бій після початку широкомасштабного вторгнення механік водій прийняв у майже екстремальних умовах і зумів протягом тривалого часу чинити щільний спротив окупантам і залишатися в бойовому строю.
Це сталося 25 лютого. Його екіпаж разом з іншими отримав наказ завадити просуванню колон ворожої техніки через Антонівський міст у бік Херсона. Як згадує воїн, ситуація тоді склалась критична. Ворог захопив Генічеськ, Нову Каховку і швидко наближався до обласного центру. Після нетривалого маршу вони вийшли до мосту, але відразу потрапили в засідку. На мосту в цей час уже знаходилися російські підрозділи й вони завчасно підготувалися до атаки. По танку відразу відкрили щільний вогонь. Довелося, як-то кажуть, «зі старту» вступити в бій.
— Мені було дуже важко зорієнтуватися, в якому напрямку рухатися, тому що спочатку не бачив, де ворог, — розповідає механік водій. — Летіло з усюди. Доводилося миттєво реагувати на постріли, маневрувати в досить замкнутому просторі й не зупинятися. Коли трішки пристосувався до обстановки, зайняв більш закриту позицію, і нам вдалося розчистити прохід для інших танків.
Завдяки діям екіпажу більшість танків підрозділу не потрапили в оточення, змогли вийти з-під удару неушкодженими і зайняти оборону в іншому місці.
Під час цього жорсткого зіткнення танк «Котяри» був підбитий. Екіпаж залишив машину, що палала, і зумів дістатися своїх.
Потім були місяці запеклих боїв на південному напрямку оборони. Другий танк був більш щасливий. І в цьому велика заслуга також належить механіку-водію. В будь-якій обстановці він завжди діє майстерно, впевнено, зберігаючи холоднокровність і витримку.
Основне завдання, яке сьогодні виконує екіпаж танка, це підтримка наступальних дій піхоти, знищення ворожої техніки, живої сили, вогневих точок та укріплень.
В один із проміжків між боями, коли «Котяра» знесилений, але як завжди з усмішкою на обличчі виліз із танка, сталася подія, яка назавжди залишиться в його пам’яті. Командир частини зібрав екіпаж і урочисто вручив механіку-водію заслужену нагороду — орден «За Мужність» III ступеня. Схвильований механік подякував за високу нагороду і відмітив, що вона належить всьому екіпажу.
— Танк — єдиний механізм, злагодженість роботи якого залежить від кожного. Ми одна команда і розуміємо одне одного з пів слова, успіх одного — це успіх усіх. Сподіваюся, що ми невдовзі разом знову проїдемо по Антонівському мосту в звільнений Херсон.
Фото Дмитро Завтонов
