Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сергій Костюченко родом із Житомирщини. Йому лише 22 роки, та попри такий юний вік він пройшов чимало. Два роки тому підписав контракт та став до лав ЗСУ. Захищав рідну землю на Сході країни. У лютому його підрозділ відправили під Київ — Ірпінь, Буча, Мощун. Згодом воював на Луганському напрямку. Сергій — справжній патріот.
— Я дуже люблю свою країну. Ще підлітком були з татом на Майдані. Я завжди хотів захищати Батьківщину, — розповідає молодий чоловік.
Нині Сергій із дружиною Юлею у Львові — в Національному реабілітаційному центрі «Незламні».
«Пам’ятаю лише вибух. Коли розплющив очі, правої руки вже не було, ліва пошкоджена. Посічені ноги…»
Той день, 29 травня, мав бути для них з Юлею особливим, натомість Сергій дістав складне поранення. Це була річниця їхнього знайомства. Воїн хотів поїхати до коханої, однак мав важливе завдання й навіть не встиг її привітати.
— Коли почався артобстріл, я був у полі. Пам’ятаю лише вибух. Коли розплющив очі, правої руки вже не було, ліва була пошкоджена. Посічені ноги. Я не міг встати й не міг покликати на допомогу — легеня була розірвана, — пригадує воїн. — Було дуже боляче, чекав смерті.
Поруч машиною проїхав побратим Сергія, але він його не побачив, бо той лежав у кущах. З останніх сил поранений зміг підняти ногу. Тільки тоді товариш його побачив та зміг урятувати.
Далі — евакуація, реанімація. Коли отямився, Сергій вирішив — покине Юлю, бо не хоче обтяжувати її.
— Добре, що товариші розповіли мені про те, що трапилось і де він. Звичайно, був шок, бо не знала, що робити. Він в одному кінці країни, а я в іншому. Зв’язку з ним немає. Знайшла, приїхала і сказала: одружись зі мною. Для мене важливо, що він живий. Звичайно, в нас попереду — важкий шлях, але разом пройти його буде легше, — каже Юля. — Сергій дуже сильний та добрий. Він у мене найкращий. Я дуже пишаюся, що він зміг знайти в собі сили жити далі, незважаючи на цю травму. Адже часом буває дуже складно навіть у дрібних побутових речах. Багато людей здаються після такого й усе, — розповіла Юлія.
— Я думав, що все, треба її залишити, нехай живе своїм життям. Я їй не потрібний. Але коли Юля приїхала в лікарню, заговорила до мене — просто розплакався, — згадує Сергій. — Усередині все зламалося і я такий: «Ого, так, я згоден», — усміхається воїн.
Побралися закохані просто в лікарні. Свідками стали подруга Юлі та лікар.
Попереду в чоловіка складна операція. Сергій втратив праву руку, ризикує лишитися лівої. Нерви в ній пошкоджені, рука втрачає силу. Операція може допомогти, але шанси 50 на 50. Тож хлопцеві якнайшвидше потрібно поставити протез. Молодята приїхали до Національного реабілітаційного центру «Незламні», коли почули, що тут запустили біонічне протезування й уже поставили першу таку руку десантнику. З Сергієм у центрі працює команда з хірургів, протезистів, фахівців з реабілітації та психотерапевтів.
Аби придбати такий Сергієві та іншим нашим захисникам, Центр «Незламні» разом із благодійною платформою Dobro.ua розпочали збір коштів.
Тим часом сам захисник не сумнівається, що ті, кого захищав він, про нього потурбуються. На запитання, чи вже позаду важкий шлях, Сергій з Юлею відповідають:
— Ні. Попереду важкий, але ми його пройдемо. Все буде добре. Ми разом. І, звичайно, все буде Україна та наша перемога!
