Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
— Ей, на траву навіть не думайте ступати — там розтяжка, що тягнеться в придорожні корчі. Ми її он позначили шматком фольги і жовтого скотча і чекаємо на саперів, — крикнув мені гортанним голосом боєць із зав`язаною на голові камуфльованою банданою.
Він мав на обличчі «мормонську» бороду і був одночасно схожим на карибського пірата і героя давніх вестернів з Гойко Мітічем у головній ролі. До цього додавався саме гортанний голос і «калаш» у руках, який він носив за індіанською манерою — перед собою на двох ліктях, і на прикладі якого був наклеєний тризубець, створений чудернацьким синьо-жовтим розписом.
Не знаючи його імені і позивного, я подумки назвав його «індіанцем», бо здалось, що боєць і сам намагається оточуючим показати, що він «вийшов на стежку війни з ворогом» і пощади тому не буде. Немов підтверджуючи свою «індіанську лютість», боєць продовжив гортанним голосом:
— …он у корчах, прикритий травою, «жмур» російський лежить. Під ним теж може бути вибухова пастка. Наші сапери на цьому напрямку вже декілька таких зняли.
Селище Архангельське на Херсонщині декілька місяців перебувало під ворожою окупацією, і росіяни намагались втримати його як важливий транспортний вузол, звідки відкривався шлях на Дніпропетровщину. За населений пункт бої точились майже пів місяця, і, відступаючи звідси, окупанти мінували все, що могли.
Від цього навіть самі постраждали. Тікаючи відібраним у місцевих мешканців легковиком, четверо загарбників наїхали на узбіччя і підірвались. Спалена автівка і вирва біля неї наочно демонструють усім, що може бути, якщо нехтувати мінною безпекою на звільнених територіях Херсонщини.
Північний заїзд в Архангельське росіяни хотіли всіма засобами перекрити. Для цього прямо на дорозі викопали два протитанкові глибокі рови, а з викопаного ґрунту зробили великі насипи, усередині яких залишили міни-пастки. На узбіччях, щоб ускладнити об’їзд ровів, теж розклали протитанкові і протипіхотні міни.
Штурмуючи цей в’їзд до селища, нашим довелось застосовувати спеціальні мінні трали для бронетехніки (КМТ. — Авт.) і саперів, які зробили невеликий заїзд. Наразі, поки не відновили всю дорогу, для в’їзду в Архангельське всі користуються ним.
Поряд із цим заїздом був невеликий наш блокпост, на якому декілька бійців з підрозділу, що розташувався у звільненому селищі, несли службу і попереджали про необхідність усіх, хто рухається дорогою, чітко йти колія в колію, поки сапери не перевірили всю місцевість навколо. Один із них був і вищезгаданий «індіанець», який попередив мене про розтяжку на узбіччі, коли я зупинився поспілкуватись з нашими хлопцями на блокпосту.
Дізнавшись, хто я і куди намагаюсь потрапити, хлопці викликали по рації, як вони сказали, «спеціальну людину, яка все розкаже і проведе в потрібному напрямку». Поки ми чекали цю «спеціальну людину», бійці з блокпосту показали мені і декілька розтяжок, які стояли на узбіччях, і підірване авто з росіянами, про яке йшлось, і цілий стос протитанкових і протипіхотних мін, які зняли наші сапери під час наступу тільки з проходу.
За кілька хвилин до блокпосту буквально підлетіла і майже на місці розвернулась із «поліцейською пробуксовочкою», старенька «одиничка», розмальована різними, здебільшого захисних відтінків, «балонами», аж ледве проглядався її «рідний» червоний колір. З неї вийшов трохи розбишацького вигляду хлопчина в плитоносці і ремінно-поясній системі, на якій були вчеплені з десяток магазинів і різних підсумків. Я «Інструктор» — головний сержант (чи то роти чи батальйону, я не розчув і не перепитав. — Авт.), — назвався він, широко всміхаючись «хуліганською» посмішкою, яка зазвичай залишається на все життя у хлопчаків-відчайдухів.
— А ви в «тридцятці» не служили? В 14–15-х роках? Десь я вас бачив? — продовжив він. — Ще в АТО, на Донбасі? Обличчя у вас знайоме. Чим допомогти? Провести через Архангельське на виїзд на Давидів Брід? — запитав він.
Дізнавшись, що і в АТО, і на Донбасі я не раз бував, і з «тридцяткою» працював, і дійсно планую далі прямувати в названому напрямку, він сказав, що зараз же й допоможе, і попросив лише не фотографувати його, віджартувавшись, що «нефотогігієнічний».
У цей час до стосу мін під`їхав потужний камуфльований чотиримісний пікап. З нього вийшли четверо бійців, які почали розвантажувати деяке спеціальне оснащення. Як виявилось, це була група саперів, і вони приїхали уважно оглянути пророблений об’їзд і зняти декілька найбільш небезпечних розтяжок на узбіччі.
Хлопці зразу ж виявили, що на розтяжках на узбіччях стоять протипіхотні «жаби» ОЗМ-ки (ОЗМ-72 — протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження, у просторіччі — «міна-жаба», розроблена в СРСР і є на озброєнні російської армії. Абревіатуру розшифровують як «осколкова загороджувальна міна». — Авт.).
Також за 50 метрів від дороги є декілька встановлених ПМН-ок (ПМН-2 — протипіхотна фугасна натискної дії. Призначена для виведення з ладу особового складу противника. Ураження людини відбувається шляхом руйнування нижньої частини ноги під час вибуху заряду міни в момент наступання ногою на індикатор цілі, чорний хрестоподібний виступ на верхній площині міни — Авт.).
Ще одна група саперів із міношукачем працювала біля самого нещодавно зробленого об’їзду. Хлопці назвались Романом і «Мішанею». Роман, серйозний і суворий чоловік, зосереджено слухав звуки в наушниках і великим саперним ножем, який застосовував замість щупа, акуратно штрикав землю, де чув підозріле пищання міношукача. Кілька метрів позаду нього йшов молодий і до всього цікавий «Мішаня», він допомагав товаришеві.
Прямо поблизу колій, якими пересувається транспорт, хлопці виявили нерозірваний танковий снаряд, який може вибухнути будь-якої миті. Декілька підозрілих предметів також «запищали» і з краю насипу. Колеса техніки тут проходять всього за десяток сантиметрів. Усі виявлені небезпечні знахідки сапери лише позначили, а далі з ними «працюватимуть» ближче до вечора, коли рух через блокпост стане менш інтенсивним.
Взагалі, наразі пересуваючись дорогами Херсонщини, особливо у звільнених районах і районах, які зазнавали масованих ворожих обстрілів, є величезний ризик просто наїхати на дорозі на нерозірваний снаряд. За кілька кілометрів шляху від Архангельського до сусіднього села Іванівки таких снарядів, які стирчать прямо з асфальту, зустрічається декілька десятків. І це лише в дорожньому полотні, в якому можна виявити візуально ці боєприпаси. Що лежить і чекає на свою жертву на узбіччях — важко навіть уявити.
Фото автора
