Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Європа успішно захищалась від «шахідів» ще за понад тисячоліття до того, як росія почала атакувати Україну іранськими безпілотниками. 10 жовтня 732 року майордом королівства франків Карл Мартелл розгромив у битві при місті Пуатьє сарацинські війська «смертників за віру». Перемога в цій битві зупинила переможну ходу арабських завоювань й урятувала християнську Європу від підкорення воїнами ісламу. Вона була настільки визначною, що буцімто саме за неї Карл здобув своє друге ім’я − Мартелл, тобто «Молот», який обрушується на голови ворогів.
Середина − кінець VII століття стали часом переможних арабських завоювань. Під зеленим знаменом нової релігії воїни ісламу знищили Сасанідський Іран і поставили на межу виживання Візантійську імперію. На сході Європи арабів двічі зупинили під Константинополем, однак вони спромоглися увірватися на континент на заході. Пройшовши переможним маршем через Північну Африку, сарацини переправились через Гібралтарську протоку й уже до 718 року захопили майже увесь Піренейський півострів, знищивши Вестготське королівство.
Наступною здобиччю воїнів ісламу мало стати королівство франків − предтеча сучасної Франції. Однак тут загарбники наразилися на шалений опір, який очолив видатний полководець Карл Мартелл (Молот). Майордом королівства франків підстеріг арабське військо на чолі з Абд аль-Рахманом неподалік Пуатьє.
Мозарабська хроніка 754 року: Абд-ар-Рахман вирішив розорити Тур, зруйнувавши його палаци та спаливши церкви. Тут він зіткнувся з консулом Австразії, внутрішньої Франції, Карлом, чоловіком, войовничо налаштованим з юного віку і вправним у військовій справі… Після того, як кожна зі сторін протягом майже семи днів виснажувала супротивника сутичками, вони нарешті вишикували бойові порядки і почалася жорстока битва. Мешканці півночі стали нерухомою стіною, так що їхні щільні ряди, здавалося, зледеніли, і миттю вони розкидали арабів мечами. Воїни Австразії, численні й закуті в залізо, знайшовши царя Абд аль-Рахмана, вбили його ударом у груди.
Сарацини сподівались розграбувати незліченні скарби, що століттями збиралися в заміській базиліці Св. Мартіна в Турі. Поява війська Карла Мартелла заскочила загарбників зненацька − вони щойно розгромили загони герцога Одона Аквітанського поблизу Бордо й не очікували зіткнутися з сильним опором. Необхідність дати бій сильному закутому в залізну броню франкському війську неабияк напружила арабського воєначальника − упродовж семи днів він примірявся, як краще атакувати франків.
Тим часом Карл Мартелл скористався оперативною паузою, щоб зібрати додаткові підкріплення й облаштувати вигідні позиції на лісистому узвишші. Арабській кінноті, звиклій перемагати стрімким наскоком на відкритій рівнинній місцевості, було складно атакувати франків знизу вгору серед кущів і дерев. Франкська ж піхота навпаки мала змогу вповні використати особливості рельєфу та рослинність для облаштування міцної оборони.
Продовжувач «Хроніки Фередегара»: Проти них відважно вишикував бойовий порядок принцепс Карл… Після того, як був убитий їхній король Абд аль-Рахман, він розбив і розпорошив їхнє військо, він бився і переміг їх і, як переможець ворогів, відсвяткував тріумф.
Вдалий вибір позицій та нав’язування ворогові власної схеми бою вирішили долю битви. Араби сподівалися виманити франкську піхоту на відкриту місцевість, однак не мали змоги чекати цього надто довго з огляду на наближення холодів. Не могли вони і лишити військо Карла в себе в тилу, продовживши грабувати франкські міста, оскільки тоді франки могли б відрізати обтяженому здобиччю сарацинському війську відхід на південь за Піренеї. Натомість Карл Мартелл міг вичікувати як завгодно довго, бо його воїни були звиклими до північного клімату і краще підготовленими до холодів, ніж сарацини.
Змушена атакувати на підйом у лісистій місцевості сарацинська кіннота була приречена на поразку. Франкські піхотинці втягували вершників ворога у глибину своїх порядків, де ті були позбавлені змоги стрімко маневрувати, і знищували їх загонами і поодинці. До того ж Карл вислав окремий загін напасти на арабський табір, де зберігалася вся награбована раніше здобич. Чутки про цей напад спеціально поширили серед атакуючих арабів, щоб змусити їх повернутися захищати трофеї. Ця ІПСО остаточно вирішила долю битви − виявилось, що «шахіди» не так «смертники за віру», як звичайні грабіжники.
Перемога в битві при Пуатьє 732 року не лише зупинила наступ арабів на Європу, але й значно посилила позиції королівства франків на тогочасній міжнародній арені та особисто Карла як видатного правителя і полководця.
А от загальноприйнята точка зору про те, що своє друге ім’я Мартелл (Молот) Карл отримав саме за перемогу над сарацинами, є, найімовірніше, міфом. Річ у тому, що ім’я Мартелл (Марцел або Мартін від латинського Марцеллій) було доволі поширеним і популярним у Франкському королівстві. Це своє друге ім’я Карл міг отримати на честь свого дядька герцога Мартіна, убитого 680 року після битви при Локофуа (Лаффо). Тож варто переглянути усталену думку про те, що Карл був прозваний Мартеллом-Молотом за свої видатні звитяги, особливо за перемогу над арабами при Пуатьє 732 року. Вочевидь він мав подвійне ім’я Карл Мартелл від народження.
