Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Місяць тому, готуючи публікацію про початок навчального року у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та спілкуючись із керівником цього навчального закладу про те, які хлопці цього року долучилися до братства крутян, ми відмітили, що сам собою в розмові виник термін «вмотивовані війною». І дійсно, це покоління юних українців, які народилися і зростали вже в буремні часи.
Незабаром, у День захисників і захисниць України, ці хлопці складатимуть першу в їхньому житті клятву — урочисту обіцянку вихованця військового ліцею. Ну а ми, поки юнаки готуються до цього почесного та відповідального моменту в їхній біографії, хочемо познайомити наших читачів детальніше з декількома майбутніми захисниками України. Бо їхні історії — це майбутній портрет цілого покоління, цілої епохи.
Ліцеїст-першокурсник Ельдар Окарський народився й виріс у Кам’янці-Подільському. І у віці 14 років вступив до військово-орієнтованого навчального закладу у Львові.
— У мене в родині абсолютно всі військові, — розповідає хлопець. — Дід — сапер, батько — також сапер, молодший сержант. Мама — бойовий медик, лейтенант, «Госпітальєр».
Юнак розповідає, що довго й ретельно обирав місце для свого навчання. Зрештою, зваживши всі за та проти, обрав ліцей імені Героїв Крут у Львові.
— Сюди приїжджаєш і ніби як закордоном вчишся: велика облаштована територія, сучасні класи, безліч різних гуртків та секцій. Звісно, вступити було важко. Адже конкуренція була чимала. З пів сотні кандидатів вступило лише тридцять. Багато відмінників «зарізались» на недостатній фізичній підготовці. Треба добре бігати й багато разів підтягуватись на перекладині. Але я попередньо займався. Та й в школі захоплювався кікбоксингом, тренувався, — говорить Ельдар. — Зрештою, я вже ліцеїст. І відмічу, що в порівнянні зі звичайною школою — щодо навчання ліцей майже нічим не відрізняється. Хіба що організованістю й доступністю викладання. Вчителі тут класні. А от військова складова — до цього треба звикнути. Графік насичений, дисципліна й таке інше.
Серед своїх позакласних захоплень хлопець насамперед називає стрілецьку зброю. Річ у тім, що його мама брала ще зовсім малого Ельдара із собою на вишколи «Госпітальєрів». Там, як кажуть, захоплення і виникло.
Варто додати, що юнак уже остаточно визначився з військовою професією, яку він хоче опанувати в майбутньому — бойовий медик, військовий лікар.
— Мій приклад у житті та у війську — Анна Окарська, моя мама, — зазначає хлопець. — Вона для мене приклад того, як слід працювати над собою й робити військову кар’єру. Вже зараз я «налягаю» на біологію й хімію. Для того, щоб добре скласти в майбутньому ЗНО. Далі — медичний університет і Військово-медична академія. Вже після цього в офіцерському званні — на передову, в піхоту. Рятувати життя. Бо саме від професіоналізму бойового медика залежить — жити пораненому воякові чи загинути.
Ельдар надзвичайно зібраний і вмотивований хлопець, наголошують його командири. І не по роках серйозний. Ми поцікавились, чи може з плином часу та обставин його життєве спрямування змінитися й кар’єра військового медика вже не здаватиметься такою омріяною.
— Якщо я не передумав за дев’ять років, то, як гадаєте, — передумаю?! — відповідає юнак. — Мій прадід також був фронтовим медиком під час Першої світової війни. Також мій вибір підтримала мама. Так що, вважайте, це у нас сімейне!
Фото та відео авторів.
