У Білгород-Дністровському на Одещині суд виніс вирок місцевому жителю, якого обвинувачували у перешкоджанні діяльності Збройних Сил України під час воєнного стану. Чоловік адміністрував…
Іноді суворий вигляд військового може приховувати найпоетичнішу вдачу — як от у героя цього матеріалу. Капітан Володимир Лотоцький пише вірші, у яких кожен може знайти щось своє, особисте. В них оспіване зворушливе перше кохання, чоловічі сподівання на взаємність, буденні моменти з життя військових, а місцями роздуми автора про майбутнє України та долю її захисників.
Володимир почав писати вірші ще у школі, проте початком розквіту власного таланту вважає строкову службу. Позаяк саме тоді туга за рідною домівкою, батьками та незвичне на той час середовище стали поштовхом для натхнення.
Свої вірші автор пише здебільшого для себе, адже саме це хобі найкраще допомагає відірватись від напруженої щоденної служби. Поки що існує лише маленька збірка, яку Володимир сам роздрукував та зшив, щоби було зручніше показувати твори найближчим друзям. Та їхні схвальні відгуки про його поезію спонукали Володимира наважитися в осяжному майбутньому видати повноцінну збірку для широкого загалу.
З початком широкомасштабного вторгнення для Володимира почався неоднозначний творчий період, адже в його «столі» почало з’являтися дедалі більше недописаних віршів. «Просто було необхідно кудись подіти купу емоцій, які нагромаджувались у душі. Я не впевнений, що колись деякі з них опублікую, про мене, вони занадто сумні та трагічні. Мені б хотілося, щоб мої вірші давали людям більше позивних емоцій та натхнення», — ділиться Володимир.
Він запевнив, що попри війну в жодному разі не перестане писати вірші та наближатися до мрії про видання збірки:
Коли ж я рідний дім знайду,
Де утамую втому?
Коли ж нарешті увійду
У двері свого дому…
Фото автора
