Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
Історичні паралелі російської агресії проти України осмислюємо разом з начальником Генерального штабу 2020–2021 років генерал-лейтенантом Сергієм Корнійчуком. До уваги допитливого читача — ґрунтовний аналіз російсько-української війни, її передумов та прогноз розвитку подій у майбутньому.
— Сергію Петровичу, чи має нинішня війна особисто для вас, як для людини, що глибоко вивчає історію, певні історичні паралелі?
— Я скажу, що має. На мою думку, ситуація, в якій сьогодні перебуває російська федерація, нагадує історію Німеччини, яка отримала поразку в Першій світовій війні. У червні 1919 року країнами-переможцями з Німеччиною та державами, які воювали на її боці, підписано Версальський договір. Він вимагав взяти відповідальність за спричинення (розв’язання) війни, визнати провину, роззброїтися, здійснити істотні територіальні поступки і сплатити великі репарації. Насамперед не міг цього прийняти Гітлер. Він говорив: як країна, яка народила Баха, Бетховена, яка особливо в кінці XIX — на початку XX століття зробила серйозний економічний і науковий прорив у всіх галузях, показала високу якість продукції, міць та сучасність тієї зброї, яку вона випускала, могла програти цю війну? Основним завданнями Гітлер вважав:
— захистити «всіх німців», де б вони не були, не проживали;
— відновити велич арійської нації;
— повернути всі німецькі землі;
— визначати політику в усьому світі;
— заволодіти ресурсами, які дали б можливість забезпечити економічне зростання.
Як відомо, сьогодні путін вважає, що найбільшою трагедією кінця XX сторіччя є розпад радянського союзу. Він вважає, що росії необхідно повернути свою велич, а для цього слід повернути всі території, які входили до складу радянського союзу. Особливе місце в його планах посідає Україна, адже в Україні є великий людський потенціал. Російське населення старіє, а збільшення йде переважно за рахунок національних меншин: уральських, сибірських, забайкальських та далекосхідних народів. Населення, яке проживає в центральній європейській частині росії, вироджується, особливо сільське. Це пов’язано з багатьма чинниками, зокрема з їх культурним занепадом, з п’янством, зменшенням народжуваності та великою смертністю. Поставивши перед собою такі плани, путін почав їх реалізовувати. Налагодив зв’язки з країнами Європи та світу. Почав розвивати економіку держави. Основним російським козирем стала нафта та газ. За рахунок продажу енергоносіїв суттєво збільшився бюджет і відповідно відбулося нарощення витрат на армію. Це дозволило збільшити її потенціал, модернізувати, прийняти на озброєння багато сучасних зразків у військово-космічних, військово-морських та сухопутних військах. Було переведено на контрактну службу сили спеціального призначення, десантно-штурмові війська. Конфлікти, спровоковані кремлем, насамперед, в Абхазії, Грузії, Чечні та Сирії, дали її армії певну практику та досвід. Вони отримали впевненість в тому, що завтра можуть заволодіти будь-якою територією, в тому числі Україною. Вже на другому етапі путін воліє відновити кордони колишнього радянського союзу, а на третьому (росія завжди мала загарбницькі позиції та великі амбіції) — вийти до Ла-Маншу (про це його пропагандисти заявляли не раз), прагнули впливати на Європу і в цілому на весь світ.
— Який інструментарій поєднує Гітлера і путіна?
— Гітлер опирався на німецьку націю. Він до цієї німецької нації прагнув доєднати деякі народи, які проживали на території Європи. путін так само сьогодні невтомно повторює, що Україна і Білорусія — це один народ. Мовляв, як у сім’ї буває, що один син хороший, а другий неслухняний. От неслухняний син десь там побув, набрався слів поганих, які на вулиці почув… І для того, щоб його привести до ладу, треба трішки прикласти сил, примусити, щоб він повернувся в «лоно своєї сім’ї». Як приклад можна привести очевидну паралель: анексована Гітлером Чехія. Там проживали німці, і вождь націонал-соціалістів під виглядом захисту німців анексував цю країну. У 2014 році путін анексував Крим, де провів незаконний референдум та декларував перед світовою спільнотою про те, що це було волевиявлення корінного народу — попри всі норми міжнародного права. Такі ж дії провели росіяни в Донецькій і Луганській областях. Кричали, що там проживають росіяни, і досі розказують, що Україна штучно створена країна. Її створили свого часу Ленін та Сталін… Що ми — «Новоросія», яка від самого початку — губернія Росії, а назва України походить нібито від «окраїни радянського союзу». Кремлівські чарівники вигадують різні байки, щоб одурманити людей.
Якщо сьогодні рф має претензії на певні території, в тому числі на Крим, який, мовляв, вони завоювали ще у XVIII столітті, то тоді багато країн так само можуть заявити претензії на сусідні території.
Після Другої світової війни підписаними договорами було визначено сучасні кордони Європи, в яких мають жити народи. І якщо сьогодні рф має претензії на певні території, в тому числі на Крим, який, мовляв, вони завоювали ще у XVIII столітті, то тоді багато країн так само можуть заявити претензії на сусідні території. На той же Крим може заявити права Туреччина, яка більше 300 років володіла ним. Може заявити свої претензії Польща на певні території, адже тривалий час Смоленськ точно не був російським. Можуть порушити питання і Швеція, і Фінляндія, і багато країн. Зрештою і Німеччина щодо Калінінграда.
Сьогодні вся світова та європейська спільнота вже розуміє, чого хоче путін, ілюзії розвіялися. Його дії абсолютно не пов’язані ні із законодавством, ні з якоюсь історичною логікою. Сьогодні це є прояв великодержавного шовінізму російської імперії, а путін себе позиціонує як імператор, як цар — збирач земель російських. І ці амбіції конче необхідно зупинити.
— У путіна є улюблений філософ Іван Ільїн. Це емігрант-білогвардієць, який вітав прихід Гітлера та заповідав росіянам, щоб вони не відкидали ідею фашизму, але не відривались від церкви. Мовляв, Гітлер у релігійній сфері придумав щось нове, пов’язане з їхніми древніми віруваннями, і тому програв. Натомість Ільїн радив опиратися на православ’я. І путін, до речі, це виконав, і дуже чітко.
— Так, ми бачимо позицію патріарха Кирила, однак акцентую увагу на іншому: у контексті тієї ж Другої світової війни. Сьогодні російська імперія має такий же прапор, який носила армія Власова. І, якщо взяти їхніх генералів, які на той час увійшли в союз із німцями, то це були генерали Шкуро, Краснов, Власов і багато інших. На боці вермахту воювала значна частина донських козаків, калмиків, кавказьких народів. Всього у вермахті воювало понад 400 тисяч росіян, понад 230 тисяч служили в різних формуваннях вермахту, понад 100 тисяч в російській визвольній армії, близько 10 тисяч в Люфтваффе, 27 тисяч у військах СС, 80 тисяч у народних формуваннях. Значна кількість — в охоронних підрозділах та поліції. Була навіть створена республіка в Брянській області — під протекторатом агресора, яка мала «рускоє самоуправлєніє».
Всього у вермахті воювало понад 400 тисяч росіян, понад 230 тисяч служили в різних формуваннях вермахту, сотні тисяч у російській визвольній армії, 10 тисяч в Люфтваффе, 27 тисяч у військах СС, 80 тисяч у народних формуваннях.
Росія завжди користувалася і користується подвійними стандартами. Наша ж держава вважає, що Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА), і відповідно їхні керівники, насамперед Степан Бендера та Роман Шухевич, переслідували одну мету: Україна має стати незалежною. Ми вважаємо їх героями. Ми сьогодні проводимо паралелі, що це саме УПА історично зв’язана з нашою державою. Водночас путін не може керівників «русскої освободительної» армії прив’язати до себе, тому що руйнується їхня ідеологія, яка базується на так званій Великій Вітчизняній війні. Це — основа їхньої національної ідеї. І тому вони собі зробили такий гібрид: взяли частинку історії російської імперії, частину радянського союзу і поклали в основу сучасної політики росії. І це сформував саме путін.
— Гібридна тактика кремля віддзеркалила досвід більшовиків щодо створення державних квазіутворень. Ще б пак! Так зручно проголосити себе визволителем та приховати личину загарбника…
— Створення псевдореспублік і нав’язування їм своїх ідей донедавна давало можливість рф легалізувати чи відбілити себе на світовій арені, представити путіна таким собі захисником свобод («Право нації на самоопределеніє» — писав Ленін). Росіяни, як і колись, хочуть представити все так, аби їм було простіше порушувати прийняті у світі закони і норми. Розуміючи наслідки, вони роблять все приховано — через громадські рухи, партії, організації, які підживлюють. Підтримують та розвивають сепаратистські рухи в будь-яких проявах. За сприятливих умов допомагають у створені квазіреспублік та приходять їм «на допомогу». Однак зусилля росіян марні — світ бачить і розуміє цілі країни-агресора. Настане час — і ті, хто порушив закон, відповідатимуть за скоєні злочини.
В менталітеті українського народу — хлібосольність, добросусідство, і точно не агресивність
Певною мірою це навіть історично обумовлено, адже багато народів проживало на різних територіях. Наприклад, тривалий час Австрія, Чехія були у Священній Римській імперії, і між собою ці герцогства контактували. Люди одружувались, підтримували родинні зв’язки. Відповідно у Європі зав’язувались певні союзи. Водночас, як засвідчувала статистика, до 70 відсотків населення України мало родичів у російській федерації. Ці зв’язки десь були тісні, десь слабкі, десь просто знали, що там є родичі… Але це доволі непросте підґрунтя щодо сприйняття росії в ролі агресора. В менталітеті українського народу — хлібосольність, добросусідство, і точно не агресивність. Тому, коли розвивалась ситуація в Криму, тих росіян, які зайшли на нашу землю, не змогли сприйняти ідеологічно як ворогів, аби дати їм відсіч. Дуже важко, навіть військовому, застосовувати зброю, коли ти розумієш, от вони прийшли, це ж люди, це ж наші брати. Саме цей момент росією був сприйнятий як наша слабкість. Мовляв, українці (або, як вони нас називають, хохли) — боягузи та зрадники. Будь-який російський фільм останніх років, особливо про Другу світову війну, показує, що зрадник обов’язково з українським прізвищем.
Але так було до початку 2014 року. А минули роки, українці побачили істинне обличчя російської федерації. Воно точно не мирне, воно має вигляд ведмедя із кривавими зубами, таке, яким завжди його зображали у всьому цивілізованому світі.
— Бліц-кріг не вдався. Тепер час грає за Україну. У чому головна помилка кремлівських стратегів?
— Російська федерація поставила собі за мету знищити Україну як незалежну республіку. У кремлі не могли собі уявити, що за вісім років Україна змінилася. Люди зрозуміли, що росія не є братньою державою, зрозуміли що будь-які економічні зв’язки з росією тільки обтяжують наш стан. Ми не можемо розвиватися в цій залежності. Москва не врахувала, що за вісім років ми здобули бойовий досвід, у нас змінились Збройні Сили.
Москва не врахувала, що за вісім років ми здобули бойовий досвід, у нас змінились Збройні Сили.
Будь-яка армія має бойовий потенціал, який включає три складові: велику мотивацію та великий патріотизм — це найголовніше. Друге — це матеріально-технічне забезпечення війська, і третє — підготовка особового складу. Якщо навіть у сфері матеріально-технічної складової в нас значні проблеми, то з двох інших складових ситуація докорінно змінилась у позитивний бік. Коли 24 лютого рф почала широкомасштабну агресію, вже ні в кого не було сумнів, що треба робити: нищити ворога! От цього в Москві якраз і не очікували. Натомість путіна обманювало все його оточення, мовляв, ви тільки підіть і там всі руки піднімуть, а вийшло навпаки. Особливо пам’ятаю перші дні, перший тиждень: втрати особового складу противника досягали до тисячі рашистів, і велика кількість танків, БМП, БТРів та іншої техніки була підбита. Тобто наші захисники — військовослужбовці Збройних Сил України і Тероборони, і просто цивільні люди всіма доступними способами знищували противника. Ми показали їм, що таке незламність українського духу та національний спротив!
— У 2014-му році в повітрі також висіло питання, як довго протримається Україна. І зараз так само почали відраховувати…
— 2014 рік був складний найперше тим, що після Майдану відбулася зміна влади. Були люди, які підтримали Революцію гідності. А були ті, які виступали проти, і їх було чимало (не треба себе обманювати). Тому що, коли б їх було небагато, то «русскої весни» ні в Криму, ні на Донбасі не відбулося. Росіяни цим скористалися, вони ще й готувалися до цього. Тоді економіка України опинилася у складному стані, Збройні Сили — на шляху реформування, скорочувались. Не було ні чим, ні ким боронити, і не було досвіду ведення бойових дій. Люди переважно навчалися в мирний час, ніхто зброю не застосовував. Тим більше в таких гібридних умовах, коли проти тебе виступають такі ж самі українці та «братній народ». Коли цивільне населення виходило і з іконами — не пропускало, коли ешелони затримували… Виходили люди без зброї… Це росіяни могли в Херсоні стріляти по мирному населенню, могли кидати гранати зі сльозогінним газом. У нас Збройні Сили не воюють із цивільним народом. Тому у 2014-му було набагато важче, і російська федерація та їхні спеціалісти вираховували, чи довго протримається Україна. Водночас вважаю, що вони тоді дещо стримували себе, бо боялись реакції всього світу. Вони готувалися до такого розвитку подій, але не у великих масштабах.
Керівництво Української держави ухвалило рішення про проведення мобілізації. Хвилями почало поповнюватись військо особовим складом. Підтримка українського народу була колосальна. Про це навіть ніхто й не думав. Цей комплекс заходів та порив людей дали змогу нам стабілізувати ситуацію і не допустити розповсюдження «чуми» далі на захід. Але в той час у нас не було таких сил, які могли би дозволити визволити повністю Донбас, тому що ми розуміємо, що та «народна міліція», про яку вони говорять, це тільки ширма. Переважно там воювали кадрові військові, які мали бойовий досвід, мали набагато кращу зброю, ніж у нас. Тоді у нас не було потужної міжнародної підтримки, як є зараз — з боку Європи та Сполучених Штатів. Саме цей чинник, на мою думку, змусив тодішнє керівництво сісти за стіл переговорів для того, щоб стабілізувати ситуацію, вивести конфлікт у площину дипломатії. Але ці переговори ні до чого не призвели. З росією розмовляти дипломатичною мовою неможливо, тому що, по-перше, вона нехтує міжнародним правом, абсолютно не хоче ні на що реагувати. По-друге, ця безкарність з боку світової спільноти посилила впевненість агресора у своїй правоті. За вісім років рф змогла наростити свій військовий потенціал, закупити ще більше техніки та зброї. Підготували військо, для того щоб, попри все, здійснити свою заповітну мрію — знищити Україну як державу. Та помилилися.
— Ваш прогноз. На вашу думку, чи стане історичний крах Гітлера кармою для путіна?
— Прогноз — це взагалі дуже невдячна справа. Але виходячи із обстановки, яка сьогодні склалася, і з того, що відбувалось раніше, я можу сказати наступне: недооцінювати росію не можна. рф — це країна, яка має свою ідеологію, має свої збройні сили, при чому великі. Вони оснащені сучасною зброєю, зокрема і ядерною. Має і військово-космічні війська, і військово-морські флоти, і сухопутні, і повітрянодесантні війська. Велику кількість зброї і боєприпасів. Має на сьогодні все ще потужну економіку і значний людський ресурс. Однак у нас є свої переваги. Якщо на початку військової агресії нас підтримали десь 43 країни, то вже на Кримській платформі їх було близько 65. Їхній економічний потенціал становить більше ніж 50 відсотків від світового ВВП, а оборонний бюджет становить понад 3 трильйони доларів. Російський економічний потенціал, якщо вірити тим цифрам, які сьогодні дають, десь близько 1,7 відсотка світового ВВП. Україну підтримує весь цивілізований світ. Це і розміщення наших людей (переселенців) за кордоном, надання гуманітарної допомоги, підтримка нашої економіки, військова допомога в усіх сферах. Ці цифри, зрозуміло, що закриті. Але я можу сказати, ця допомога дала нам змогу розгорнути і збільшити Збройні Сили. Значно збільшити, наростити їх бойовий потенціал! Це дає нам можливість створити резерви для проведення контрнаступальних і наступальних операцій. А найголовніше — в майбутньому перевага у зброї може забезпечити повну стратегічну перевагу Збройним Силам України.
Якщо на початку військової агресії нас підтримали десь 43 країни, то вже на Кримській платформі їх було близько 65.
В арсеналі США, НАТО нині є літаки п’ятого покоління, які можуть вражати цілі, не заходячи в зону враження російських засобів ППО. У них є засоби радіоелектронної боротьби, які можуть повністю нейтралізувати їхні безпілотні літальні апарати, дрони, зокрема ударні, їхні засоби зв’язку. Є крилаті ракети, які мають велику дальність. (Для нас 500 кілометрів достатньо для того, щоб виконати здебільшого всі ті завдання, які стоять перед нами). Є сучасні засоби зв’язку, які дозволяють вести переговори і не бути почутими чи заглушеними противником. Є автоматизована система управління, яка дозволяє оптимізувати процеси планування, застосування сил особливого вогневого ураження. Це значно зменшує час та дозволяє завоювати перевагу як в повітрі, так і на суші.
Інструктори країн-партнерів допомагають готувати наш персонал спеціального призначення та інших видів (родів) військ. Це те, що забезпечує принцип: воювати не числом, а вмінням! Це те, що спільно зі звитяжним духом наших воїнів дозволить нам перемогти в цій війні і відновити нашу територіальну цілісність.
— Дякую за бесіду.
Фото надані пресслужбою військової адміністрації Києва
