Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Таку кількість мін у світлу пору доби розставляє один з українських саперних підрозділів. Працюють не більше як двадцять хвилин, аби не потрапити під обстріл. Якщо ж ситуація дає змогу працювати довше, то кількість «сюрпризів» для окупантів від одного підрозділу вимірюється сотнями.
— Здебільшого встановлюємо мінні поля протитанковими ТМ-62. Буває, що зі зміною позиції військ доводиться розміновувати місцевість і переносити боєприпаси в інше місце. Нещодавні зміни на фронті привели до того, що мінне поле опинилося в нашому тилу, тож ми його перенесли вперед, щоб прикрити нові позиції ЗСУ, — розповідає командир саперного підрозділу Артем.
Перед роботою сапери беруть до уваги рельєф, рослинність та позиції противника й лише тоді визначаються з тим, які міни використати і як це зробити.
— Стараємося виконувати завдання у світлу пору доби, але робимо це максимально швидко, щоб на полі бою перебувати не більш ніж 20 хвилин. Бо йде пристрілка й накривають касетами. За цей час ставимо 150 мін. Якщо ж ситуація дає змогу працювати довше, то нещодавно за три з лишком години мій підрозділ встановив 396 мін. Є засоби дистанційного мінування, там зазвичай касетні боєприпаси. Можна працювати руками, а можна з техніки. Ставиться невеличкий станок, у нього заряджається боєприпас і йде відстріл. Дистанція, на яку можна працювати, 200–300 метрів. Касетні боєприпаси бувають різні, як із великою кількістю маленьких фугасних мін, так і протипіхотні міни різних поколінь із різними датчиками, зокрема й сейсмічними. Або касета з кількома протитанковими мінами.
Уночі, каже Артем, працювати важче й небезпечніше.
— Дуже важко працювати. Я не бачу людей і не видно, хто чим займається. Якщо починається обстріл, не зрозуміло, чи всі вціліли й вийшли з зони враження. Противник використовує прилади нічного бачення та тепловізори, для снайпера стаєш кращою мішенню, ніж удень. Засвітла ворог нас бачить в оптичних приладах, але можна маскуватися в місцевості, камуфляж допомагає. Вночі ж кожен із нас червона пляма. Тому стараємося працювати вдень.
Герой публікації впевнений, що сапер має тихенько прийти, швидко зробити свою роботу й піти. Каже, саперу реклама непотрібна, бо ризик у роботі подвійний.
— Наш колега з іншого підрозділу мінував місцевість за 150 метрів від противника. Так у той час окупантів «крили» зі стрілецької зброї та мінометів, щоб вони тихо сиділи, але ж ворог будь-якої миті міг підняти голову й завдати удару по наших саперах.
Відступаючи зі своїх позицій, росіяни залишають розтяжки, які Артем радить не чіпати та обов’язково викликати саперів.
— Треба, щоб сапер визначив, знімати її чи краще «смикнути», якщо це дозволяють тактичні умови. Але за всіма канонами, за всіма настановами розтяжка взагалі не знімається.
Процес розмінування має низку своїх особливостей, як-от пора року та ким замінована місцевість.
— Якщо мінне поле наше, на нього є формуляр, де вказана кількість мін, їхній різновид та розміщення. З цією інформацією працювати легше та швидше. Якщо ж мінне поле не наше, то кожна міна має бути зачеплена кішкою (металевий пристрій із зубчиками для зачіплювання) і «смикнута». Загалом розміновувати місцевість добре, коли нема високої трави чи інших рослин. Тоді міношукачем працювати легше. Взимку роботі міношукача може перешкоджати сніговий покрив, якщо він великий, доводиться розгрібати. Загалом розмінування дуже кропіткий процес, який може тривати місяцями, треба перевірити кожен квадратний сантиметр.
