«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Поцяткований дірками від куль портрет Кобзаря побачили українські воїни після звільнення одного з українських прикордонних сіл у Харківській області. На високому чолі поета загарбники намалювали коло, яке мало слугувати мішенню, й вправлялися у стрільбі просто у шкільному класі.
Знущання над Тарасом Шевченком, як одним із найважливіших символів України, дуже показове для розуміння справжньої мети широкомасштабної російської агресії проти українського народу. Те, чого прагне сучасна росія − це навіть не реставрація срср, а поновлення шовіністичної російської імперії зразка ХІХ ст. Російські окупанти прикриваються радянською символікою винятково про людське око, але насправді прагнуть знищити будь-яку Україну, навіть у її радянізованому варіанті.
За радянської доби Тараса Шевченка доволі успішно інкорпорували до пантеону головних символів радянської влади в Україні. Образ Кобзаря як поета-демократа, поета-революціонера був доволі переконливим і, якщо не виходити за межі канонічних текстів та інтерпретацій рівня шкільного курсу української літератури − внутрішньо цілісним та несуперечливим. Однак навіть такий спрощений і, сказати б, кастрований Шевченко є неприйнятним для російської імперії 2.0, яку намагається реконструювати путін.
Навряд чи ті, хто стріляв у портрет Кобзаря у школі села Глибоке на Харківщині, глибоко усвідомлюють небезпеку творчості поета для російського неоімперського проєкту. Однак немає жодних сумнівів, що вони дуже добре відчувають загрозу, яку становить для них Шевченко. У цьому носії російської імперської шовіністичної свідомості абсолютно передбачувані і, незалежно від рівня освіти та обдарованості, єдині. Не рятує від ненависті до українського поета навіть геніальна обдарованість рівня Іосіфа Бродського, який не втримався від того, щоб написати огидний у своєму шовінізмі вірш «На независимость Украины», в якому назвав усе написане Шевченком «брехнею Тараса».
Підсвідоме відчуття загрози Шевченка для російської імперії виявилось цілком справедливим − шовіністи-імперці знали, кого і чому боялись. Уже від 2014 року, з часів Революції Гідності і початку відкритого нападу росії на Україну, поет став одним із головних символів боротьби проти російської агресії.
Стріляючи в портрет Кобзаря у школі на Слобідській Україні, російські загарбники стріляли насправді у цього кремезного вусатого українського воїна, намагаючись поцілити в саму українську душу. Як бачимо, з влучністю в окупантів виявилось кепсько.
Тарас у пікселі й з автоматом на обороні України − образ, відомий кожному. Так само, як і його знамениті слова з поеми «Кавказ»:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Саме ці Шевченкові слова прочитали захисники України у визволеній від російських окупантів Балаклії після того, як зірвали рашистську агітацію на одному з рекламних бігбордів. Як виявилось, увесь час окупації під пропагандою загарбників зберігалися пророчі рядки Великого Кобзаря, чекаючи на українських визволителів.
І так само дочекався звільнення подзьобаний кулями портрет поета у сплюндрованому російськими окупантами приміщенні сільської школи. Розстріляти Тараса Шевченка російським загарбникам не вдалося, бо неможливо вбити живе українське слово кобзаревої поезії − душу українського народу.
Якнайкраще це розумів сам Тарас Шевченко. У вірші, присвяченому першому українському прозаїку, уродженцю Слобідської України Григорію Квітці-Основ’яненку, поет передбачив неминучу перемогу України і вічне життя та славу вільного українського слова:
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине −
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Немає жодних сумнівів, що це пророцтво Великого Кобзаря українського народу здійсниться.
