У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Як купити квиток в Єреван?
Питає в «Яндекса» руський Іван
Не кортить, бо йому, патріоту
Помирати за рідне болото.
Та не звалиш, квитки розкупили
Воєнкоми кільцем обложили
Жінка з тещею мріють про «Ладу»
Інтернети волають про зраду
«Нєт патєрь» по ТВ рапортують,
А в Бурятії вдови бунтують
І підпалює знову Іван
Під собою старенький диван…
Приблизно так можна описати те, що відбувається сьогодні в громадському просторі на росії.
У світлі останніх заяв бункерного миршавого коротуна, занепокоюватись посполитим мешканцям однієї шостої суші є чого. Рішення про проведення часткової мобілізації на росії було сприйнято населенням не так жваво і без того рівня «патріотизму», на який розраховували військові злочинці, що перебувають в рф при владі.
Особливо яскраво це можна помітити у коментарях в соціальних мережах. Населення росії пройшлося і по ухвалених госдумою законах щодо відповідальності за ухилення від призову, здачу в полон і невиконання бойових завдань.
Крім того, мешканці «неосяжної» буквально обвалили Інтернет запитами про те, як «звалити» з рф. А ціни на авіаквитки в країни, з якими у росії все ще залишилося авіаційне сполучення, зрівнялися в ціні зі злитками банківських металів.
Як видно з новин, мешканці рф масово ломанулися знімати готівку у банкоматах. Навіщо? А щоби було. Ба більше, путінський спіч щодо часткової мобілізації «допоміг» і російській економіці. Адже акції підприємств рф питомо обвалилися на тлі дурних кремлівських заяв.
У локальних пабліках відбуваються жваві дискусії, як на законних підставах уникнути мобілізації. Зокрема, розглядається «лайфхак» щодо того, що легше сісти по легкій кримінальній статті. До прикладу, за «хуліганку з спричиненням тілесних ушкоджень» на зону, ніж у стовідсотковій перспективі годувати хробаків у жирному українському чорноземі. Хоча, «лайфхак», скажімо, так собі, бо хто дасть гарантію, що на цю зону не заявиться путінський кухар пригожин і не вигребе таких от «першоходів» на фронт. Ухвалити під це відповідний закон путінський «скажений принтер», тобто держдума рф, зможе в стислі терміни.
Крім того, перспективні російські «200»-ті бідкаються, що їм самим доведеться купляти спорядження. Адже нещодавня інформація, що російське військо не може забезпечити наявні сили зимовим обмундируванням, не пройшла повз увагу суспільства.
Відзначимо і те, що посполите росіянство вже прогнозує збільшення кількості мільйонерів серед своїх… лікарів та воєнкомів. Адже довідки про непридатність до військової служби або ж офіційні «відстрочки» коштуватимуть не менше, ніж індульгенції, підписані Папою Римським в середньовічній Європі.
Та й зростає поволі градус протестних настроїв. І російське суспільство вже умовно можна розподілити на два протилежних табори: антивоєнне, яке зараз звинувачує тих, хто ліпив на свої автівки рашистські «зетки». Перші вже питають в других, коли їх можна буде побачити в черзі у військкомат. Ну і ніяк інакше те, що відбувається, як «могилізація», на росії вже не називають.
Окремо слід винести заклики пересічних росіян, аби насамперед мобілізовували представників малих народів, що населяють «рф». Тобто тих же сумнозвісних бурятів, тувінців та інших. Мовляв, руських шкода, бо вб’ють. Що це, як не ксенофобія?
Ну і, звісно, сміх крізь сльози російських «мамок». Дехто з користувачів російського інтернету вже відверто заздрить відомому блогеру (блогерці?), одним словом, індивіду «Саші Корейко», який хайпанув на зміні статі, і тепер йому, мовляв, не загрожують жодні злі воєнкоми.
Як цей ажіотаж позначиться на Україні? Та ніяк! Україна дев’ятий рік б’ється за свій вибір бути самостійною європейською державою. Двісті десять днів триває оборона країни від широкомасштабного вторгнення. Так, нам важко. Але, як сказав генерал Валерій Залужний, вже ніколи не буде соромно. Нас підтримують провідні країни, нам надають сучасне озброєння. А головне – усі українці прагнуть, аби відновити нашу Україну в загальновизнаних кордонах 1991 року. Одна справа воювати з армією. Тоді чисельно можна, напевно, перемогти. Інша – воювати з народом, якого правди сила ніким звойована ще не була!
Фото з мережі Інтернет
