Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
— Братику, ти говори! Не заплющуй очей! Розкажи, хто ти і як сюди потрапив? Ну хочеш кричи на мене, посилай куди тільки знаєш, але не мовчи! — і так, тримаючи за скривавлену руку пораненого, вглядаючись у розширені від болю зіниці, аж до самого шпиталю без перерви. Лише передавши медикам «важкого», видихаєш, на мить заплющуєш очі та дякуєш Богу, що вдалося довезти живим. Ось і весь відпочинок. Сідаєш в машину й повертаєшся на точку евакуації, — це не епізод з якогось фільму, а звичайні будні бойового медика одного з підрозділів морської піхоти Євгена на псевдо «Друїд».
Йому лише 24 роки, але не кожному лікарю за всю свою кар’єру доводилося бачити стільки людського болю. Проте Євген ніколи не скаржиться й не падає духом — це йому не притаманно. Свого часу хлопець закінчив вище професійне училище Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, після чого два роки пропрацював пожежником-рятувальником.
— До повномасштабного вторгнення рф я особливо не розглядав службу в армії, але коли нечисть поперла в нашу країну, треба було ухвалювати рішення. У своїй професії мені вдалося набути необхідного досвіду, як рятувати людей і гасити пожежі. Тому подумав, що ці знання не будуть зайвими на війні. І 26 лютого пішов до військкомату, — пригадує «Друїд».
Проте так сталося, що Євген потрапив не на поле бою, куди так відчайдушно рвався, а в ремонтну роту. Тут у пригоді стало юнацьке захоплення — хлопець чи не із заплющеними очима міг розібрати й зібрати автівку. Але то було хобі, а тут такий потік військової техніки, що доводилося працювати від світанку до пізнього вечора, а іноді й усю ніч. Аби лише якнайшвидше повернути машину до строю і та не підвела наших військових.
— Звісно, та робота також була неабияк важлива, але я прийшов до війська не техніку ремонтувати, тому коли почув, що набирають військових до новоствореного батальйону морської піхоти, одразу вирішив спробувати свої сили. Нас навчали найдосвідченіші інструктори-морпіхи, все відбувалося швидко й максимально ефективно. Воно й не дивно: в таких умовах покажи один раз — запам’ятаєш на все в життя. Саме тоді під час одного із занять з тактичної медицини інструкторка помітила, що у мене є достатньо навичок, щоб продовжити навчання з бойовими медиками. Відтоді почався мій шлях «Друїда», — розповідає морський піхотинець.
Перший досвід бойового медика Євген здобув у серпні. Тоді він усвідомив, що все в минулому було життєвою підготовкою до цієї важливої місії. З того часу він ніколи більше не облишив свою сумку парамедика.
Якось разом із підрозділом Євген вирушив на виконання певного завдання. Машину довелося залишити неподалік точки евакуації й чекати побратимів. Тоді морпіх побачив, як там працювали бригади медиків, і в середині все пружиною стиснулося. Зрозумів — має залишитися з ними. Так і зробив.
Нині Євген працює на точці евакуації — це те місце, куди з «нуля» привозять «300-х» і «200-х». Їхнє завдання передусім оглянути поранених: чи зупинена кровотеча, чи правильно накладений турнікет, адже під час обстрілу в медиків чи самих воїнів не завжди є можливість надати якісну домедичну допомогу.
— Особисто моє завдання — це робота з речами поранених та загиблих. Для цього маю помічника, автівку-пікап й водія. Але часто, коли потік поранених великий, ми забираємо в нашу машину тих, хто не потребує екстреної терапії, й доправляємо до шпиталю. А іноді мені доводиться супроводжувати й «важких», залишивши турботу про речі на помічника, — говорить Євген. — Просто маю навички і знаю, як правильно взяти пораненого, як його перевернути й забинтувати, знеболити чи зробити інші необхідні маніпуляції. Часом доводиться працювати з переломами й складати кінцівки чи не заново — це також умію.
За словами медика, найпоширенішими є мінно-вибухові та множині осколкові поранення. А ось найважчими — відкриті переломи, закриті пневмоторакси та втрата кінцівок. Також бувають випадки, коли контузія на стільки сильна, що людина не усвідомлює, де вона й що в її руках зброя. У таких випадках треба «вмикати» психолога.
Що таке робота в точці евакуації? Це напруга, адреналін і невизначеність. Коли ти не знаєш, який сьогодні день і яка година — орієнтуєшся на схід сонця і його захід. Очікуєш «трьохсотого» й подумки вже гадаєш, яке в нього буде поранення — кульове, від снаряда, контузія; що пошкоджено — грудна клітка, живіт, кінцівки, голова? І все це у шаленому темпі. За день іноді доводиться забирати 10-15 поранених. Усі вони проходять крізь руки «Друїда». І якби лише крізь руки… Чи знайдуться у світі душі більш зранені, ніж у медиків на війні?
— Морально важко. Особливо коли доводиться надавати допомогу тим, кого добре знаєш, близьким друзям — це страшно й словами не описати. Але кожен бойовий медик має знайти в собі свого роду вимикач і навчитися вчасно ним користуватися. Я навчився. Тепер коли включаюся в роботу, не допускаю інших думок, максимально зосереджуюся на одному — врятувати пораненого. Можливо, саме це допомогло не втратити жодного мого «трьохсотого» — ми всіх довезли до шпиталю, — каже «Друїд».
На запитання, чи значить щось для ворога символіка медиків, Євген лише іронічно посміхається й каже, що вони в рашистів йдуть в одну ціну зі снайперами. Тому жодна емблема тебе не врятує, адже ми воюємо далеко не з тими, у кого є принципи чи бодай якась мораль. Про це яскраво свідчать прошиті кулями та осколками автомобілі медиків.
Як кожен наш захисник, морпіх мріє про перемогу і відпочинок.
— Щойно ми виб’ємо ворога з нашої землі, я обов’язково куплю хатинку в тихому місці, десь біля ставка. Буду насолоджуватися природою, виховувати дітей і рибалити, — ділиться планами Євген.
Як відомо, друїдами називали знахарів, які здатні були вилікувати багато захворювань. А ще існує думка, що їхнє вчення складалося з трьох заповідей, однією з яких була: «Мужньо переносити весь тягар життя». І як показала історія, ці народи здатні були переносити найтяжчі втрати та протистояти багатьом бідам. Вірю, що й нашому «Друїду» все буде до снаги, адже наші морпіхи — незламні духом!
Фото з архіву Євгена
@armyinformcomua
Українські військові пояснили алгоритм прийняття рішень щодо ударів по місцях накопичення російських окупаційних сил.
У вівторок, 7 жовтня, Міністр оборони України Денис Шмигаль провів зустріч з новопризначеним надзвичайним і повноважним послом Німеччини Гайко Томсом.
Служба безпеки та Національна поліція ліквідували шість нових схем ухилення від мобілізації, які діяли у різних регіонах України. На оборудках викрито 14 організаторів, які продавали свої «послуги» від $1,5 до $13 тис.
Танкіст 33-ї окремої механізованої бригади на псевдо «Шайтан», який до війни був будівельником, розповів про свій бойовий шлях від піхотинця до механіка-водія танка «Leopard» та про унікальний бій, коли його екіпаж під’їхав до ворожої колони на 280 метрів і знищив її прямим наведенням.
У вівторок, 7 жовтня, Президент України Володимир Зеленський заслухав доповідь керівника Служби зовнішньої розвідки Олега Іващенка.
Відбили в росіян село на Дніпропетровщині. Бійці 141 механізованої бригади показали відео зачистки села Січневе.
Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…