Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Для командира мінометного розрахунку, головного сержанта взводу морської піхоти Віталія Всенародний День Батька саме його свято. Тому що він у свої 42 роки є батьком чотирьох дітей, старшому з яких 25 років, а молодшому всього 6 місяців, а також дідом двох 6-річних двійняток-онуків. Проте маючи таку велику родину і всі підстави перебувати разом з нею, чоловік не залишився осторонь від головної справи сьогодення — захисту своєї Батьківщини. Ще з початку російсько-української війни Віталій добровольцем пішов до війська і вже сім років боронить країну від зухвалих загарбників. Нині він перебуває там, де по-справжньому гаряче, і майже щодня заглядає в очі смерті, щоб подарувати своїм рідним перемогу.
Перукар, будівельник, люблячий чоловік і батько
Віталій народився на мальовничому Закарпатті в Чернівецькій області теж у багатодітній родині, в якій було п’ятеро дітей. У батьківській хаті завжди лунали сміх і веселий гомін дітлахів. Чотири хлопці й сестричка росли дружньо на радість рідним і знайомим. Батько Віталія мріяв, що син піде по його стопах — стане будівельником. Тому з дитинства брав з собою на роботу і потроху навчав будівельній справі. Але Віталій здивував усіх, коли після школи вступив у професійно-технічне училище на спеціальність перукар-модельєр. Після закінчення закладу працював майже рік за фахом. Більше всього такому вибору раділа жіноча половина великої родини. Віталій із задоволенням робив модні стрижки і зачіски мамі, сестрі, знайомим дівчатам. А коли йому виповнилося 18 років, зустрів своє велике кохання. Одружився і невдовзі у молодої родини народився первісток — дочка Яна. Сталося це наприкінці 90-х років. Згодом життєві обставини змусили повернутися до більш прибуткової будівельної справи. Поїхав на заробітки до Києва, працював там на будівництві житла. На той час у родині Віталія вже відбулися чергові поповнення. У 2002 році народився хлопчик Олександр, а ще через п’ять років дочка Ганна. Усе раптово змінилося наприкінці 2013 року, коли почалися події на Майдані. Віталій теж приєднався до учасників Революції Гідності. Брав участь у поваленні корупційної влади і протистоянні з поплічниками кремлівського режиму.
Захищати свою родину — це обов’язок кожного справжнього батька
Окупація Криму і російська агресія на сході країни змусили Віталія зробити непростий, але відповідальний вибір. Як згадує, не міг спокійно чекати, щоб до його затишного будинку прийшли окупанти і зруйнували життя великої родини. Він добровольцем пішов до війська. Підписав контракт із підрозділом морської піхоти в Миколаєві та пройшов підготовку в навчальному центрі під Львовом. Не маючи досвіду строкової служби, доволі швидко опанував нову військову спеціальність мінометника. З 2016 по 2019-й майже без перерви провів на ротаціях на Маріупольському напрямку. Брав участь у бойових діях поблизу населених пунктів Водяне, Широкине, Талаківка, Лебединське. Згадує, як стали в нагоді на передовій його навички будівельника. З кожною ротацією бліндажі, які він робив разом зі своїми хлопцями, ставали все більш досконалими і комфортабельними. Там усе було як у звичайній хаті: передпокої, кухня, спальня. Усе робили з любов’ю і натхненням, тому дивитися і переймати досвід створення цього «побутового мистецтва» приходили навіть з сусідніх підрозділів. Поки захищав країну, росли його діти. Зустрічався з ними не так часто, як хотілося, але кожна зустріч залишала в батьківському серці теплі спогади й відчуття. Пригадує, як радів коли старша дочка Яна народила двійняток — двох хлопчиків, і як незвично було сприймати, що в 40 років усі тебе починають називати дідом.
Батько з сином разом нищать окупантів
У 2020 році до Віталія вирішив приєднатися його 18-річний син Олександр. Він також підписав контракт із підрозділом морської піхоти, пройшов підготовку, вивчився на мінометника і вже понад два роки служить у сусідньому підрозділі. Разом вони і зустріли на передовій початок широкомасштабного вторгнення. Це були дуже напружені дні й тижні: щільні обстріли з важкої артилерії, бомбардування авіацією, наступ танків. Ворог щодня атакував їхні позиції, щодня гинули бойові побратими. І хоча на хвилювання і розпач не залишається часу, Віталій з тривогою зустрічає кожен новий день. «Як там син? Як він тримається в цьому пеклі?» — такі запитання поневолі виникають у голові і не дають спокою. Але життя триває, і навіть у таких умовах він знаходить час, щоб зустрітися зі своєю кровинкою і підтримати його теплим батьківським словом та усмішкою. З повагою, але хвилюванням сприйняв рішення середньої дочки Ганни вступати у військовий виш.
— Це її особистій вибір, я міг лише підтримати, — каже Віталій.
13 березня 2022 року, в самий розпал жорстоких боїв із окупантами, прийшла радісна звістка з дому: у Віталія народився ще один син, якого назвали Леонідом. Радості батька не було меж. Це як друге дихання, як вогник у непроглядній темряві — маленький світлячок справжнього щастя! І хоча дитина прийшла в цей світ у дуже складний час, для нього вона стала ніби рятівним колом. Щодня стримуючи шалену навалу ординців, Віталій час від часу згадує, хто перебуває у нього за плечима, і це заряджає енергією і дає нові моральні сили триматися і боротися за нашу Перемогу!
У Всенародний День Батька рідні, друзі, бойові побратими вітають Віталія і бажають йому і його великій родині міцного здоров’я, щастя, любові й повернення з Перемогою додому.
