Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
росія не перше десятиліття застосовує тактику ведення гібридних війн.
Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що працюють у регіоні, де росія вже випробовує сценарій майбутніх воєн.
Блокпости без розпізнавальних знаків, інформаційні провокації, підтримка сепаратистських адміністрацій, “миротворці”, які дедалі більше ставали стороною конфлікту, та поступове нарощування військової присутності.
Через кілька років майже той самий алгоритм світ побачить у Криму й на Донбасі. Тому історія українських миротворців у Грузії сьогодні є не лише сторінкою військової дипломатії, а й важливим уроком, який виявився пророчим.
15 липня в Україні відзначають День українського миротворця — день пам’яті та вшанування військовослужбовців, які брали участь у міжнародних операціях з підтримання миру.
За роки незалежності понад 45 тисяч українських військовослужбовців взяли участь у таких місіях.
Однією з найменш відомих, але сьогодні чи не найактуальніших сторінок цієї історії стала місія ООН зі спостереження в Грузії (UNOMIG), де українські офіцери служили у 1999–2009 роках.
Архівні доповіді Генерального секретаря ООН за 2004–2008 роки сьогодні читаються майже як хроніка подій на Донбасі десятиліттям пізніше. Незаконні озброєні формування, провокації вздовж лінії розмежування, кампанії дезінформації, нарощування військової присутності під приводом “гарантування безпеки”, видача російських паспортів жителям окупованих територій. Українські офіцери спостерігали за цими процесами задовго до того, як Росія застосувала аналогічні механізми проти України.
Вони фіксували, як під виглядом “миротворчих сил” СНД російські військові дедалі активніше підтримували сепаратистів в Абхазії, блокували роботу міжнародних спостерігачів і створювали умови для повзучої анексії. Те, що тоді сприймалося як локальний кавказький конфлікт, насправді було випробуванням гібридних методів, які пізніше застосують на українській землі.
Однією з найважчих сторінок місії став інцидент 8 жовтня 2001 року в Кодорській ущелині. Під час планового патрулювання був збитий вертоліт UNOMIG. Загинули дев’ять осіб: четверо військових спостерігачів ООН, двоє місцевих співробітників місії та троє членів екіпажу.
Українські офіцери продовжували службу в умовах підвищеної небезпеки. Патрулювання не припинилися. Ця трагедія стала одним із найсерйозніших інцидентів в історії UNOMIG і чітко показала: “заморожений” конфлікт може будь-якої миті перетворитися на гарячу фазу, а міжнародні спостерігачі часто залишаються беззахисними перед добре спланованою агресією.
Коли у серпні 2008 року бойові дії вийшли за межі локального конфлікту, військові спостерігачі ООН залишалися одним із небагатьох міжнародних джерел достовірної інформації про ситуацію на місцях. Саме їхні звіти лягали в основу доповідей Генерального секретаря ООН, які надходили до Ради Безпеки.
Українські офіцери фіксували переміщення важкої техніки, бомбардування грузинських сіл у Верхній Кодорі, порушення режиму припинення вогню та відкриту участь російських підрозділів. Їхні спостереження стали частиною міжнародної картини подій, яка, на жаль, не зупинила агресію, але залишила документальні свідчення.
Для українських миротворців місія в Грузії завершилася ще 2009 року. Але її уроки не залишилися в архівах ООН. Уже за кілька років вони стали частиною бойового досвіду українського війська, коли Росія реалізувала майже той самий сценарій в українському Криму та на Донбасі.
