Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Для командира мінометного розрахунку, головного сержанта взводу морської піхоти Віталія Всенародний День Батька саме його свято. Тому що він у свої 42 роки є батьком чотирьох дітей, старшому з яких 25 років, а молодшому всього 6 місяців, а також дідом двох 6-річних двійняток-онуків. Проте маючи таку велику родину і всі підстави перебувати разом з нею, чоловік не залишився осторонь від головної справи сьогодення — захисту своєї Батьківщини. Ще з початку російсько-української війни Віталій добровольцем пішов до війська і вже сім років боронить країну від зухвалих загарбників. Нині він перебуває там, де по-справжньому гаряче, і майже щодня заглядає в очі смерті, щоб подарувати своїм рідним перемогу.
Перукар, будівельник, люблячий чоловік і батько
Віталій народився на мальовничому Закарпатті в Чернівецькій області теж у багатодітній родині, в якій було п’ятеро дітей. У батьківській хаті завжди лунали сміх і веселий гомін дітлахів. Чотири хлопці й сестричка росли дружньо на радість рідним і знайомим. Батько Віталія мріяв, що син піде по його стопах — стане будівельником. Тому з дитинства брав з собою на роботу і потроху навчав будівельній справі. Але Віталій здивував усіх, коли після школи вступив у професійно-технічне училище на спеціальність перукар-модельєр. Після закінчення закладу працював майже рік за фахом. Більше всього такому вибору раділа жіноча половина великої родини. Віталій із задоволенням робив модні стрижки і зачіски мамі, сестрі, знайомим дівчатам. А коли йому виповнилося 18 років, зустрів своє велике кохання. Одружився і невдовзі у молодої родини народився первісток — дочка Яна. Сталося це наприкінці 90-х років. Згодом життєві обставини змусили повернутися до більш прибуткової будівельної справи. Поїхав на заробітки до Києва, працював там на будівництві житла. На той час у родині Віталія вже відбулися чергові поповнення. У 2002 році народився хлопчик Олександр, а ще через п’ять років дочка Ганна. Усе раптово змінилося наприкінці 2013 року, коли почалися події на Майдані. Віталій теж приєднався до учасників Революції Гідності. Брав участь у поваленні корупційної влади і протистоянні з поплічниками кремлівського режиму.
Захищати свою родину — це обов’язок кожного справжнього батька
Окупація Криму і російська агресія на сході країни змусили Віталія зробити непростий, але відповідальний вибір. Як згадує, не міг спокійно чекати, щоб до його затишного будинку прийшли окупанти і зруйнували життя великої родини. Він добровольцем пішов до війська. Підписав контракт із підрозділом морської піхоти в Миколаєві та пройшов підготовку в навчальному центрі під Львовом. Не маючи досвіду строкової служби, доволі швидко опанував нову військову спеціальність мінометника. З 2016 по 2019-й майже без перерви провів на ротаціях на Маріупольському напрямку. Брав участь у бойових діях поблизу населених пунктів Водяне, Широкине, Талаківка, Лебединське. Згадує, як стали в нагоді на передовій його навички будівельника. З кожною ротацією бліндажі, які він робив разом зі своїми хлопцями, ставали все більш досконалими і комфортабельними. Там усе було як у звичайній хаті: передпокої, кухня, спальня. Усе робили з любов’ю і натхненням, тому дивитися і переймати досвід створення цього «побутового мистецтва» приходили навіть з сусідніх підрозділів. Поки захищав країну, росли його діти. Зустрічався з ними не так часто, як хотілося, але кожна зустріч залишала в батьківському серці теплі спогади й відчуття. Пригадує, як радів коли старша дочка Яна народила двійняток — двох хлопчиків, і як незвично було сприймати, що в 40 років усі тебе починають називати дідом.
Батько з сином разом нищать окупантів
У 2020 році до Віталія вирішив приєднатися його 18-річний син Олександр. Він також підписав контракт із підрозділом морської піхоти, пройшов підготовку, вивчився на мінометника і вже понад два роки служить у сусідньому підрозділі. Разом вони і зустріли на передовій початок широкомасштабного вторгнення. Це були дуже напружені дні й тижні: щільні обстріли з важкої артилерії, бомбардування авіацією, наступ танків. Ворог щодня атакував їхні позиції, щодня гинули бойові побратими. І хоча на хвилювання і розпач не залишається часу, Віталій з тривогою зустрічає кожен новий день. «Як там син? Як він тримається в цьому пеклі?» — такі запитання поневолі виникають у голові і не дають спокою. Але життя триває, і навіть у таких умовах він знаходить час, щоб зустрітися зі своєю кровинкою і підтримати його теплим батьківським словом та усмішкою. З повагою, але хвилюванням сприйняв рішення середньої дочки Ганни вступати у військовий виш.
— Це її особистій вибір, я міг лише підтримати, — каже Віталій.
13 березня 2022 року, в самий розпал жорстоких боїв із окупантами, прийшла радісна звістка з дому: у Віталія народився ще один син, якого назвали Леонідом. Радості батька не було меж. Це як друге дихання, як вогник у непроглядній темряві — маленький світлячок справжнього щастя! І хоча дитина прийшла в цей світ у дуже складний час, для нього вона стала ніби рятівним колом. Щодня стримуючи шалену навалу ординців, Віталій час від часу згадує, хто перебуває у нього за плечима, і це заряджає енергією і дає нові моральні сили триматися і боротися за нашу Перемогу!
У Всенародний День Батька рідні, друзі, бойові побратими вітають Віталія і бажають йому і його великій родині міцного здоров’я, щастя, любові й повернення з Перемогою додому.
