Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Відійдемо дещо від класичного формату презентації нашого героя. А краще процитуємо одного з класиків сучасної української військової прози: «Є серед наших козаків такі дядьки. Так, саме дядьки, десь між 50 та 60 роками. З зашкарублими від праці руками і світлим мудрим поглядом. Вони і війну сприймають, як роботу. І на відміну від більш запальних молодших, „мінусять“ рашистів з тією методичністю та внутрішнім спокоєм, якби вони косили траву для худоби, або ж цеглинку до цеглинки складали нову клуню з кумом …».
І тут важко не погодитись, бо таких поважних чоловіків серед наших захисників не бракує. Воїн окремої бригади Сил ТрО ЗС України пан Михайло — один із таких. Він зі Львівщини. Чоловікові 57 років. У цивільному житті він — посадовець місцевого самоврядування. І якраз той хлоп, який на запитання про те, за чим найбільш скучив на фронті, чесно відповідає — за роботою. Маючи на увазі цивільну сферу діяльності. Потім трохи подумавши додає: за родиною, за подорожами, за …миром. А на запитання про те, як він, мобілізований, відчуває війну, відповідає: як…важку роботу.
— Але тут на своєму місці ми робимо все, аби мир настав швидше. Після нашої Перемоги ми всі повернемося додому та будемо країну відбудовувати, — каже пан Михайло. — Тоді будуть і подорожі, і робота, і час з рідними. Тоді відпочинемо.
Відео Віктор Біщук
