ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Полізуть з білорусії – будемо палити і «двохсотити»

Прочитаєте за: 10 хв. 12 Вересня 2022, 12:17

«Нападе білорусія чи не нападе? Буде ще один ривок росіян на Київ, чи — ні?». Однозначної відповіді на ці, дещо емпіричні, запитання нині ніхто не годен дати, але у дискусіях щодо них бере участь більшість громадян України. Проте, нині вже не лютий 2022-го, і в таких розмовах відсутні нотки страху чи паніки. Зараз ми обговорюємо вірогідні дії агресора в практичному контексті: якщо полізе — то де, як і чим найкраще «двухсотити» його живу силу і палити його танки. А ще — пригадуємо, як зароджувався масовий спротив вторгненню зс рф і ділимося недавнім досвідом участі у захисті України.

Як одне село до війни з росією готувалося

У штабі ДФТГ добре відчувається терпкий запах пороху і зброярського мастила. Цей специфічний армійський дух просто не встигає вивітрюватися із низьких підвальних приміщень, де півроку дислокуються добровольці одного з загонів територіальної оборони Київщини — в сусідній кімнаті зберігається зброя, з якою майже щодня тренуються добровольці.

— Командири вже на місці? — запитую у чергового штабу.

— Так, вже з годину як повернулися зі стрільбища, — лунає у відповідь.

Довкруж величезного стола у штабній кімнаті розташувались командир загону і його заступники — по озброєнню, з тилу, начальник штабу. Вони обговорюють графік тренувань з вогневої підготовки на наступний тиждень, намагаючись втиснути у нього додаткові групи «студентів»-тероборонівців із сусідніх сіл. Тут же знаходиться чергова зміна — добровольці вдивляються у монітори, на яких в онлайн режимі спостерігають за ключовими об’єктами інфраструктури, розташованими в межах територіальної громади.

Розповідь про формування загону тероборони веде його командир з «казковим» позивним — Фродо, а його заступники та присутні бійці,за плином оповіді, доповнюють її своїми спогадами та відомими лиш їм деталями. Тут же з’ясовується, що цей загін тероборони отримав «офіційний» статус найпершим на Київщині.

— Відповідний наказ відбувся в перших числах березня і, здається, ми стали першими «узаконеними» добровольцями в області, — розповідає Фродо. — Так сталося, мабуть, тому, що на той момент ми були реального готові до боротьби з агресором. І цьому посприяло декілька важливих обставин. По-перше, наші люди були психологічно готові до боротьби. У селі багато хто вважав, що вторгнення росії неминуче, й лише питання часу було предметом дискусій. По — друге, у нас було ядро громадян з активною життєвою позицією, здатних зрушити з місця будь-яку справу. І, по-третє, в селі мешкають професійні військові, котрі вже воювали з росіянами і вміють їх бити.

Розмови «усерйоз» про наближення великої війни з рф, у селі почалися ще в грудні 2021-го, а вже в січні, якось сама собою утворилася ініціативна група, члени якої спочатку збиралися обговорити новини, на той момент, з АТО (чимало односельців служили і служать в ЗСУ та інших збройних формуваннях), а також «рухи» росіян вздовж наших кордонів. Невдовзі вони перейшли від слів до справи.

20 лютого відбулися збори, під час яких найактивніші члени громади зголосилися «у разі чого», боронити, щонайменше, своє село. Тоді ж було узгоджено порядок дій на випадок війни, здійснено розподіл за функціональними завданнями окремих боївок — йшлося про підтримання правопорядку в селі, медичне забезпечення в кризових умовах, інженерне облаштування певних рубежів на загрозливих напрямках, планування певних бойових дій, системи оповіщення тощо.

«Поговорили і забули» — це не про цю громаду. Наступного дня все заплановане було взято до виконання. Зрозуміло, до 24-го не все з задуманого встигли підготувати, та початок майбутній обороні було покладено.

Перші дні вторгнення

Похмурий ранок 24-го лютого розбудив громаду відлунням вибухів з аеропорту, розташованому у кількох кілометрах від села. Далі події розгорталися так само, як і в тисячах інших українських сіл і міст: хтось ввімкнув телевізор чи гаджет, звідтам дізнався про початок вторгнення росіян, потім повідомив про це сусідів і знайомих, а далі запрацювала раніше обумовлена система тривожного оповіщення — задзвонили дзвони у церкві.

— До церкви побіг я, — розповідає Фродо. — Дзвонив так сильно і так довго, аж відірвав шнурка від дзвону, але людей підняли, змобілізувалися.

Люди почали сходитися просто до сільської ради, їх було дуже багато. Почали укладати списки готових вступити до самооборони, окремо на тих, в кого була зброя. Далі — скинулися грошима на бензин та масло для «бандера-смузі», хтось запропонував мотнутися в Київ докупити набоїв для мисливських рушниць, але рух до столиці уже був заблокований.

У якийсь момент сільські активісти, по суті — цивільні люди, зрозуміли, що чисельність добровольців занадто велика (понад 400 осіб!) для їхнього рівня компетенції. Щоб не напартачити, їм потрібні люди з військовим досвідом. «Панове, чи є серед вас офіцери!», — пролунав заклик. На нього відреагували п’ять осіб, а серед них — генерал армії Микола Литвин. Він з ходу взявся за організацію із загону добровольців повноцінної військової структури — з штабом, окремими підрозділами, з чітким окресленням «функціоналу» для кожного бійця. До вечора її було сформовано (наскільки це було можливо для переважно цивільного контингенту), а вже за добу — випробувано в реальних бойових умовах.

— У повномасштабних боях ми участі не брали, — уточнює один із штабних офіцерів загону з позивним Грін, — а от, скажімо так, у «воєнних маневрах» — дуже активно.

Весняні «маневри»

Про свою участь в активній фазі оборони Києва, яка тривала з лютого до квітня, мої співрозмовники розповідають багато цікавого, однак деякі факти просять не оприлюднювати — щоб було чим, у разі чого, знову здивувати агресора.

У першу добу російського вторгнення у сільських добровольців зі зброєю було, як кажуть, не густо. На весь загін — раритетний «куркульський» обріз, музейна трьохлінійка та декілька мисливських рушниць. З ними і вийшли вперше на охорону (а готувалися й до оборони) першого блокпосту, розташованому на одній із п’яти правобережних автомагістралей, що стрімко вриваються на вулиці Києва.

З дня у день арсенал збільшувався — діставали, купували мисливські карабіни і рушниці, «короткі стволи», самі робили битки, ножі та вже згадувані «бандера-смузі». Обмежені прикрим фактом дефіциту зброї, добровольці попервах займалися лише патрулюванням місцевості та обладнанням інженерних споруд на напрямках найбільш вірогідного наступу противника.

Невдовзі справу полегшили радіостанції, чудом закуплені за власний кошт, та обладнання для відеоспостереження. Ними забезпечували, насамперед, блок-пости на напрямках найбільш ймовірного наступу противника.

Для обладнання оборонних позицій було віднайдену потрібну техніку — трактори, екскаватори, вантажівки, та матеріали — залізо, бетон, плити, дроти тощо. У той же час тривала підготовка особового складу загону на створеному нашвидкуруч полігоні. Тут же пристрілювали зброю самі тероборонівці та представники різних силових структур, перед тим, як вийти на бойові позиції.

Автомати, кулемети, пістолети — «підтягнулася» одразу ж після «узаконення» ДФТГ. З того часу його почали залучати до спільнихдій із регулярними підрозділами ЗСУ та інших збройних формувань України.

Наш фронт — на околиці

Активної участі в боях, які точилися на півночі і на північному сході столиці, загін не брав. За задумом керівництва обороною йому належало тримати оборону на визначеній ділянці фронту, себто біля свого села. Попри це, «скучати» бійцям не довелося: участь у протидиверсійних операціях, полювання на російський десант, зачистка лісів від ворожої піхоти, забезпечення і підтримка дій різних підрозділів ЗСУ, в тому числі «вузьких спеціалістів» із знищення ворога.

— Більше місяця працювали в цілодобовому режимі, кілька годин на сон — вже щастя, — пригадує доброволець з позивним Лютий, офіцер запасу. — Попервах довелося організовувати не тільки патрулювання району, а й вчити бійців готувати картки вогню, обладнувати позиції для кулеметників, гранатометників, снайперів… Загалом, ми добре підготувалися до «теплої» зустрічі росіян.

У розпал боїв за Київ на ділянку загону прибуло декілька груп ССО-шників для виконання важливих завдань командування. Попри відсутність серйозного бойового досвіду, Фродо і його бійцям доручили підтримати дії спецпризначенців. Тероборонівці успішно впоралися і з визначеними їм дорученнями, завдяки їхнім діям чимало російських окупантів розпрощалися з життям на підступах до столиці.

Укріпрайон під Києвом

В лютому-березні більшість мешканців столичного передмістя була задіяна у обороні міста тим чи іншим чином: хтось у бойових порядках на найгарячіших напрямках, хтось ніс патрульну та вартову службу, а хтось будував захисні споруди.

— У лютому з’ясувалося, що наші гарні дороги дуже легко перетворюються на танконебезпечні напрямки, — говорить юнак-доброволець з позивним Змій. — Тоді «бандера-смузі» були нашою головною зброєю. Але нині так вже не є, вони надійно прикриті — найсучаснішою протитанковою зброєю та міцними укріпленнями. Як от у нас.

Перші рубежі оборони будували швидко, незважаючи на промерзлу землю. Усією громадою копали шанці та відсічні позиції, зводили бліндажі та кулеметні гнізда. Пізніше до села прибуло декілька підрозділів ЗСУ, разом з ними було сплановано і створено систему довготривалих оборонних споруд, включно із складними залізобетонними об’єктами. З метою підвищення стійкості оборони підготовлено й систему мінно-вибухових загороджень. Після того, як російські війська були відігнані від столиці й з’явилася упевненість, що вони сюди так просто вже не повернуться, частину фортифікаційних споруд було законсервовано.

— Всі інженерні споруди у придатному до використання стані, — каже «замбой» Казна. — Ми регулярно їх оглядаємо, де треба — підновлюємо. Час від часу проводимо у них тактичні тренування, щоб кожен наш боєць досконало знав свій маневр і своє місце в бою.

Озброєні «до зубів»

— Наступного тижня у нас відбудеться чотири тренування з вогневої підготовки і, відповідно, чотири тактичних, — спокійний голос командира загону, ніби розтікається найдальшими кутками і найглибшими присмерками «штабного» підвалу. — Тому, попрошу «зам по бою» і «зам по тилу» — забезпечити навчальні групи необхідними засобами.

На сьомому місяці існування добровольчого загону тут уже накопичилася достатня кількість тих таки «необхідних засобів», які були страшенним дефіцитом в період оборони столиці. У зброярні, розташованій у «штабному підвалі», зграбно розмістилася майже уся стрілецька «модельна лінійка» сучасного підрозділу легкої піхоти.

— До ідеалу, звісно, далеко, але ми до нього прагнемо, — з посмішкою пояснює заступник командира загону ДФТГ з бойової підготовки з позивним «Казна», показуючи своє господарство.

Зброярню ДФТГ, між іншим, облаштовано згідно із усіма статутними вимогами. Видно, що тут доклав руку досвідчений військовий. «Замбой» тут же підтверджує здогад — у їхньому загоні є майстер-зброяр, котрий свого часу проходив службу на посаді начальника служби РАО однієї з бригад столичного гарнізону.

— Він у нас не тільки головний майстер з ремонту автоматів-пістолетів, а й чудовий інструктор із застосування стрілецької зброї, в тому числі — нештатної, придбаної у магазинах, — пояснює Казна, і додає — Як бачите, нині ми озброєні «до зубів».

Чистимо зброю, зберігаємо спокій

На перший погляд від моменту, коли росіян було вибито з-під Києва, приміські села, так само як і сама столиця, дещо демілітаризувалися. Розібрано блок-пости на дорогах, знято охорону з місцевих об’єктів критичної інфраструктури, мешканці столиці і передмість стали менше виділяти особистого часу на воєнні вправи і виправи. Але так здається лише на перший погляд. Люди не розслабляються ні на мить, приміром, бійці із загону Фродо щотижня присвячують день-два воєнному вишколу, як і взимку добровольці й надалі виходять на патрулювання тергромадою, а на випадок нештатних ситуацій у режимі 24/7 діє чергова тривожна група. Ніде не поділася прихована мережа цілодобового відеоспостреження за об’єктами критичної інфраструктури, а ретельно замасковані «приємні» сюрпризи завжди готові здивувати зайд з півночі (якщо вони раптом спробують прорватися до столиці у форматі якоїсь терористичної чи диверсійної групи, як це було навесні).

Окрім практичної підготовки до захисту країни, добровольці — тероборонівці, звісно ж, обговорюють поточні події на фронті, розмірковують про ймовірні загрози з боку рф та білорусії.

— До лютого мало хто вірив у реальність такого сценарію, як напад росіян на Київ саме з півночі, з боку білорусії, — говорить Фродо. -Зараз ми не виключаємо такого сценарію, але ми на сто відсотків упевнені — росіянам вдруге не вдасться так глибоко вклинитися на нашу територію і близько підійти до столиці. Емоції у ЗМІ і соцмережах мені видаються надуманими. Треба просто «чистити зброю і зберігати спокій» — тренуватись на полігонах, підтримувати в належному стані інженерні укріплення, створювати нові рубежі оборони біля кожного села, — говорить Фродо.

Боєць загону із позивним Грін додає:

— Війна навчила нас бути напоготові до бою, і є розуміння — вона надовго, тому усім спроможним тримати в руках зброю потрібно постійно і всерйоз готуватися до битви з росіянами.

Фото автора

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Десантники дронами і Д-30 розігнали росіян, які вдосвіта пішли на штурм

Десантники дронами і Д-30 розігнали росіян, які вдосвіта пішли на штурм

Десантники 46-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ уразили танк і дві БМП російських окупантів на Курахівському напрямку.

Сараї, мотоцикли та неопізнані рухомі об’єкти: результати роботи СБУ на фронті

Сараї, мотоцикли та неопізнані рухомі об’єкти: результати роботи СБУ на фронті

Спецпризначенці СБУ в прямому сенсі «палять землю під ногами» росіянам на фронті.

Т-90, Т-64, Т-80 та БМП з піхотою і без: протитанкісти про свої цілі та роботу наосліп

Т-90, Т-64, Т-80 та БМП з піхотою і без: протитанкісти про свої цілі та роботу наосліп

Розрахунок ПТРК 25-ї Січеславської бригади ДШВ ЗС України знищує російську техніку та особовий склад на одному з найскладніших напрямків фронту.

САУ «Paladin» б’є окупантів на Харківщині

САУ «Paladin» б’є окупантів на Харківщині

92-га окрема штурмова бригада імені кошового отамана Івана Сірка показала кадри бойової роботи свого екіпажу САУ М109 «Paladin», який б’є окупантів на Харківщині.

Окупанти поранили двох жінок на Херсонщині

Окупанти поранили двох жінок на Херсонщині

Сьогодні вдень дві мешканки Антонівки дістали поранення через скидання ворогом вибухівки з дрона.

Будемо посилювати співпрацю центральної та регіональної влади — Наталія Калмикова

Будемо посилювати співпрацю центральної та регіональної влади — Наталія Калмикова

Заступниця міністра оборони Наталія Калмикова, на виконання завдання міністра оборони України, здійснила робочу поїздку до Запорізької області.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Системний адміністратор

від 50000 до 130000 грн

Ужгород

68 ОЄБр ім. Олекси Довбуша

Снайпер

від 51000 до 120000 грн

Запоріжжя

79 окремий батальйон 102 ОБр Сил ТрО

Комірник складів, військовослужбовець

від 20000 до 20000 грн

Київ

Військова частина А2788

Водій-радіотелефоніст, військовослужбовець

від 25000 до 125000 грн

Київ

Морська Піхота ЗСУ

Номер обслуги ЗУ 23-2

від 20000 до 120000 грн

Київ

130 окремий батальйон 241 ОБр Сил ТрО

Бухгалтер фінансово-економічної служби військової частини

від 25000 до 25000 грн

Сарата

18 окремий батальйон 35 ОБрМП