Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Перші масові депортації українців за радянської влади відбулися під час так званого розкуркулення у 1929-1930-х роках. У північні райони СРСР та до Сибіру тоді виселили 150 тисяч осіб.
Розглядаючи західноукраїнські землі як майбутній тил у планованій експансії в країни Західної Європи, органи радянської влади взяли за мету очистити цю територію від «неблагонадійних соціально-політичних елементів». Однією з причин депортації було очищення регіону від «бандерівців», тобто родин учасників ОУН і УПА.
Зокрема, у 1944–1946 роках понад 482 тисячі українців примусово переселили з Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.
А в 1947 році відбулася наймасовіша депортація, здійснена радянською владою в західних областях. Лише за добу було вивезено близько 78 тисяч українців до Казахстану та віддалених районів Сибіру.
Таке примусове переселення призвело до руйнування історичних, матеріальних, моральних та культурних цінностей Лемківщини, Західної Бойківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя і поставило під загрозу знищення цілі етнографічні групи українського народу. Подібною була мета знищення ідентичності цілого кримсько-татарського народу під час депортації у 1944 році, який своїм існуванням руйнував тезу про «російський Крим».
Є свідчення, що спеціально відбирали й окремо ешелонами відправляли на далекі простори росії українських жінок і молодих дівчат для роботи у банно-пральних комбінатах військових гарнізонів, де серед мешканців було обмаль жінок.
Радянська влада вважала такий метод дієвим у боротьбі з українським підпіллям. Між переселенцями та місцевим населенням зазвичай були складні взаємини. Серед депортованих проводили масово-політичну роботу, а невдоволених суспільним устроєм арештовували та судили як «націоналістичних елементів».
Нинішня депортація українців пояснюється пропагандою рф як допомога українським біженцям, які втікають від обстрілів «нацистського режиму». Згідно статті 49 Женевської конвенції про захист жертв війни від 1949 року та статті 85 Додаткового протоколу 1 до Женевських конвенцій це суперечить міжнародному гуманітарному праву і вважається військовим злочином.
Серед інших норм міжнародного права, які порушує РФ, стаття 7 Римського статуту міжнародного кримінального суду. Вона визначає депортацію та примусове переміщення населення як злочин проти людяності. А стаття 8 цього ж Статуту кваліфікує такі дії як воєнний злочин.
Оскільки Росія також незаконно утримує громадян України у фільтраційних таборах, вона порушує статтю 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтю 5 Європейської конвенції з прав людини.
Зазначені документи забороняють здійснювати примусове переселення цивільних осіб з окупованої території на територію окупаційної держави і заборону на свавільний арешт чи тримання під вартою без належної процедури. Цих норм має дотримуватися будь-яка держава, незалежно від того, чи ратифікувала вона Женевські конвенції.
Примусове переміщення дітей здійснюється з наміром знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу і є порушенням Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Згідно з нормами міжнародного права громадяни України мають бути евакуйовані на територію своєї держави. А вивезення на територію країни-агресора було б можливим лише за умови, якщо б Україна відмовилася приймати цивільне населення на підконтрольні їй території.
У демократичному світі засуджують практику депортацій як складову репресивної політики тоталітарного режиму. Але росія продовжує застосовувати ганебні методи здійснення геноциду. Масштаб примусової депортації українських громадян на територію рф свідчить, що до цього злочину готувалися системно і заздалегідь, як і до всіх минулих депортацій.
У регіони, куди тепер відвозять українців, з початку 2022 року Кремль розсилав директиви з інформацією, скільки таборів для депортованих потрібно та на скількох людей вони мають бути розраховані.
Ще на початку 2021 року міністр оборони рф шойгу оприлюднював дивну ініціативу щодо будівництва нових міст-мільйонників у Сибіру. Проекти назвали «Кедровий тракт» і «Алюмінієва долина». Фактично Кремль планував створити концтабори для українців у Сибіру.
Таким чином росія створює умови для примусової культурної асиміляції переміщених українців у рф, щоб стерти їхню українську культурну ідентичність.
Центр протидії дезінформації при РНБО України в попередніх публікаціях розглядав обговорення на Раді Безпеки ООН насильницької депортації росією громадян України.
В 1944–1952 роках примусово вивезено із заходу України 700 тисяч людей, яких пізніше в офіційних документах записали як «переселенців
Пропаганда рф, називає це «новою віхою дезінформації, розв’язаної Україною та її спонсорами проти росії» та відкидає звинувачення щодо «фільтраційних таборів» і виправдовує депортацію українців
