Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Уже на четвертий місяць широкомасштабного вторгнення в Україну російська армія почала відчувати суттєвий кадровий голод. Цифри, які наводять військові експерти й аналітики, свідчать, що, маючи на початок так званої спеціальної військової операції «сили вторгнення» в кількості 190 тис. осіб і до 100 тис. резерву, наприкінці п’ятого місяця війни москва так чи інакше задіяла вже майже 85% взагалі усієї доступної армії.
Загалом за пів року війни росії проти України загальні втрати російських військ оцінюються Пентагоном у 70-80 тис. убитих та поранених.
Зіткнувшись уже до кінця весни з дефіцитом живої сили, кремль спробував зробити ставку на набір найманців, добровольців, а потім узагалі перейшов і до вербування в’язнів. «Усе це посилило таке негативне явище, яке існує в російській армії, як «фрагментацію військової сили», типову багатьом авторитарним режимам». Про це у своїй статті, опублікованій у незалежному російському інтернет-виданні Riddle, розповідає відомий військовий експерт і політолог Павєл Лузін.
За словами Лузіна, з часу анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році з’явився новий «фрагмент» військової сили — автономні групи найманців під егідою військової розвідки чи фсб. У 2022 році такі групи збільшилися кратно. Тепер до них додаються так звані регіональні добровольчі батальйони, організовані за принципом земляцтва.
Незважаючи на те, що формально учасники таких батальйонів укладають контракт із міноборони, сам принцип «земляцтва» суперечить одному з базових принципів структури російських збройних сил, успадкованому від радянської і навіть царської армії. Його сенс саме в «перемішуванні» солдатів − вихідців із різних місць, що й дозволяло протягом століть кожного з них підпорядковувати та робити частиною регулярної військової системи під керівництвом командира.
Адже будь-які форми земляцьких відносин формують у солдатів «почуття ліктя» так званого земляцтва на противагу командирам, і усе це полегшує невиконання наказу, якщо солдати ставлять його під сумнів. Командир уже не може протиставити таким солдатам увесь колектив, який становлять їхні земляки. Виходить, що солдат не є одиноким перед командиром і своїм підрозділом, а насправді − все навпаки, саме командир виявляється самотнім перед солдатами-земляками, адже він ніколи не знає, буде його наказ виконаний чи поставлений під сумнів.
Але через величезні проблеми із поповненням живою силою, росіяни вирішили вдатись і до створення «земляцьких батальйонів». Але ці заходи теж не дозволяють вирішити питання в повному обсязі. По-перше, це не справжні «повнокровні» батальйони — їхня чисельність від кількох десятків до кількох сотень осіб, що не дозволяє створити повноцінний самостійний підрозділ, а тим більше бойову БТГ (якими воює росія. — Авт.).
По-друге, морально-ділові якості людей, які набираються в такі формування, — вік, стан здоров’я, інтелект — апріорі не дозволяють створити з них боєздатні підрозділи. По-третє, не зрозуміло, із яких сержантів та офіцерів формується командний склад таких підрозділів.
По-четверте, викликають великі сумніви фінансові умови служби в таких «батальйонах», оскільки обіцяні зарплати в сотні тисяч рублів перевищують дохід військовослужбовців. Тому цей «підхід» створює чималу напругу між регіональними «батальйонами» і регулярними частинами. Або ж обіцяні регіональною владою умови, просто не виконуються, і це теж дистабілізує стан і вояків, і підрозділу в цілому.
Тому навіть незважаючи на контракти з міністерством оборони, регіональні батальйони не зможуть стати частиною російських регулярних збройних сил.
«І взагалі їхня поява швидше нагадує бюрократичну імітацію діяльності, яка дозволяє «набрати очки» перед кремлем без реальної відповідальності за результат. До того ж такі регіональні «батальйони» є навіть так званими мінами сповільненої дії, адже частина таких «бойових земляцтв» неминуче криміналізується», — переконаний російський військовий експерт Павєл Лузін.
Як підсумок, порівняно з регулярною армією, яка (завдяки українським ЗСУ. — Авт.) постійно скорочується, у цій війні кристалізуються «фракції» різного роду найманців і «добровольців-земляків», які згодом буде складно не лише тримати під контролем, а й просто розпустити по домівках. Це чудово розуміють у російській владі, тому кремль намагатиметься їх якнайшвидше «утилізувати» (вирішивши завдяки їм найближчі поточні питання. – Авт.). Бо вони тоді стануть учасниками боротьби за переділ активів і навіть влади вже всередині самої росії. Тому швидше за все, за планами кремлівської влади, з України мало хто повернеться з «земляцьких» і «добровольчих» батальйонів, режим їх свідомо залучає, очікуючи на їхнє знищення.
