Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Сніжана, старший планшетист роти управління, була безпосереднім свідком початку війни. Поки більшість українців ще мирно спали вночі 24 лютого, жінка вже наносила цілі на планшет, фіксувала пуски ворожих ракет та визначала приблизну траєкторію їхнього польоту, чула команди та доповіді по гучномовцю… Працювала максимально швидко та точно, адже розуміла, що від цього, зокрема, залежить подальше ухвалення рішень командирами всіх ланок.
— Ще до війни ми бачили, що зі сторони росії та білорусі біля нашого кордону постійно літала військова авіація. Були готові, що будь-якої хвилини може початись широкомасштабне вторгнення. Проте 24 лютого все одно був шок. Оператори ледве встигали фіксувати на планшеті всі повітряні цілі. Десятки ворожих літаків, ракети, на роздуми — буквально секунда. Але свідомість швидко перемкнулась на «почалась війна», на усвідомлення, що усе відбувається в реальності, а не просто на планшеті… Увійшли в робочий «нон-стоп», який продовжується досі. Нині ворожі літаки в нашій зоні відповідальності в повітряний простір України вже не залітають.
Сніжана зі звичайної сільської родини. 15 років тому прийшла у Збройні Сили — «за романтикою». Натомість отримала стрес, адреналін, навчання, виїзди, бойові чергування… Тож поєднувати службу із материнством непросто. Ще й чоловік Сніжани теж військовослужбовець.
— За час моєї служби робота кардинально змінилась. Якщо спочатку ми практично все малювали від руки під палетку, то кілька років тому перейшли на автоматизовану систему. Нині більшість процесів виконуються технікою, людський фактор зведений до мінімуму, відповідно всі завдання реалізувати простіше і в рази швидше. Помилок практично не трапляється. До інтенсивності роботи вже звикли. У нас і в мирний час не було коли байдики бити, адже, окрім військових об’єктів, обслуговували ще й цивільну авіацію, а в нашій зоні відповідальності два аеропорти.
Сніжана пояснює, що не раз була свідком повітряних боїв, які на планшеті виглядають зовсім інакше:
— Перехоплення, віражі, лінії — усе схематично позначено на планшеті, виглядає це зовсім не так, як у повітрі, але не менш ефектно, вражаюче та… страшно. У кожної техніки — і нашої, і ворожої, є своя специфіка, кожен планшетист добре розбирається в таких нюансах, та й машини, які ми використовуємо в роботі, запрограмовані на розпізнавання повітряних цілей. Що ж стосується ракет, то об’єкт удару визначити досить складно, і це не залежить від кваліфікації спеціалістів. Справа в тому, що ракета може відхилитись від визначеного курсу, тому сигнали тривоги вмикаються із певним відсотком упередження. Найважче піддається фіксуванню та визначенню балістика.
Сніжана розповідає, що кількість цілей, які планшетисти фіксують у певні дні війни, виходить далеко за межі нормативів. Проте і мета нині значно серйозніша, ніж отримати «відмінно» від перевіряючого.
— Люди і техніка сьогодні продовжують працювати за межами людських і технічних можливостей, — резюмує Сніжана. — Усе задля якнайшвидшої перемоги!
