Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Військовослужбовець на позивний «Вітос» разом зі своїми побратимами виконує завдання на передових позиціях на Запорізькому напрямку. Багато з них — місцеві, вони знають усі клаптики цієї землі. І це надає їм перевагу у знищенні російських окупантів.
— Ми всі тут добровільно, головним нашим бажанням є звільнення України від окупантів. До цього я в 1990-х походив службу у Внутрішніх військах МВС України, де здобув неабиякий досвід, який зараз часто мені допомагає у боротьбі з орками, — розповідає «Вітос».
До війни цей чоловік працював у фермерському господарстві, згодом на будівництві за кордоном, де, за його словами, збудував не один будинок для заможних європейців. Але коли розпочалась повномасштабна війна, звернувся до керівництва будівельної фірми з проханням звільнити його з роботи, бо хотів негайно повернутися додому. До цього вибору там поставилось із величезною повагою. За короткий час «Вітос» прибув в Україну і вже наприкінці березня проходив навчання на військовому полігоні.
На тимчасово окупованій Херсонщині в захисника залишилися рідні, і коли трапляється нагода поспілкуватися, вони в один голос твердять, що ніколи не сприймуть російських окупантів. І з нетерпінням чекають, коли Україна поверне свої землі.
— У мене двоє дорослих дітей. Син уже студент, а донька школярка. Тому заради їхнього світлого майбутнього я готовий на будь-який крок. Окремою частиною мого життя є друга половинка, вона в мене вчитель української мови, я її вважаю «бойовою» дружиною. Постійно розповідає про те, що готова йти у військо, але я переконую, що її боротьба — це навчання дітей та їхнє виховання, — розповідає «Вітос».
За словами мого співрозмовника, нині його родина в безпечному регіоні, діти мають змогу навчатися та розвиватися, адже на окупованих територіях такої змоги немає, за що болить серце.
А військовий колектив, у якому служить «Вітос», став за короткий термін справжнім братерством.
— Багато хто вперше взяв до рук зброю, але ми їх постійно вчимо. Щовечора чергова зміна відстежує у засобах нічного бачення рухи противника, проте він не наважується підходити, адже розуміє, що отримає по зубах. От, наприклад, нещодавно окупанти хотіли прорвати наші позиції та пішли в наступ, але українська артилерія так дала їм «прикурити», що бажання в них відпало сюди лізти. Тоді знищили їхню «саушку». Вона замовкла назавжди. А по флангах на прицілі їх тримають наші сусіди, — додає насамкінець військовослужбовець із позивним «Вітос».
