Чи враховують під час рекрутингу до війська освіту та досвід цивільної роботи за фахом у цивільному житті? Попит на які нові посади в Силах оборони створив стрімкий…
«Страшнішого жахіття людство не знало…» Так казав про Другу світову війну прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль.
«Наша нація пануватиме в усьому світі…»
Після поразки у Першій світовій війні Німеччина перебувала в глибокому занепаді. Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, обіцяючи в разі приходу до влади розв’язання «всіх і одразу проблем», ставала в суспільстві дедалі популярнішою. Зважаючи на електоральну підтримку партії, 30 січня 1933 року президент Німеччини Пауль фон Гінденбурґ призначив її лідера Адольфа Гітлера канцлером. Після смерті останнього Гітлер оголосив себе фюрером, тобто вождем нації.
Президент США Франклін Рузвельт у день призначення Гітлера канцлером записав у щоденнику: «Сьогодні людство опинилося на порозі Другої світової війни. Коли воно переступить цей поріг — невідомо: це справа часу. Натомість відомо, що першими зроблять цей крок німці. Дай Боже, щоб я помилився».
На жаль, 32-й президент США не помилився: менш ніж за 6 років, 1 вересня 1939 року, гітлерівська Німеччина напала на Польщу. За часів колишнього срср усі його громадяни — за рідкісним винятком — знали, що «фашистська Німеччина, попри всі миролюбні зусилля радянського союзу, все ж розв’язала Другу світову війну, а згодом віроломно напала і на країну рад». Ну а про те, що срср роками підтримував гітлерівський режим, поділивши Європу на сфери впливу, не згадувалося.
— Так, формально Німеччина почала ту війну, але водночас левова частка відповідальності лежить і на срср, — вважає кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. — Саме позиція москви підштовхнула німецького фюрера до цього кроку: він знав, що кремль залишатиметься мовчазним спостерігачем за його діями.
«Такої війни ще не було…»
За тисячоліття свого існування людство не знало такої війни. Ні за кількістю втягнутих у неї країн, ні за кількістю жертв, ні за жорстокістю. Нагадаю, що в бойових діях брала участь 61 держава світу, тобто 80 відсотків населення земної кулі. Діючі армії нараховували понад 110 мільйонів солдатів, а людські втрати, за даними ООН, становили від 50 до 75 мільйонів осіб. Найбільше загинуло радянських військовослужбовців. Десятиліттями вважалося, що 20 мільйонів, але наприкінці 80-х років Михайло Горбачов назвав іншу цифру — 28 мільйонів. Сьогодні історики, зокрема й російські, схиляються до іншої статистики — 32–35 мільйонів. Скільки саме серед них українців — достеменно невідомо. Але ті ж історики, до речі, і російські також, кажуть, що від 8 до 10 мільйонів українців склали свої голови на фронтах Другої світової й загинули на окупованих територіях від рук гітлерівських окупантів.
Загалом, серед радянських республік Українська РСР постраждала найбільше. Наприклад, з України фашисти вивезли до рейху на примусові роботи більш як 2 мільйони осіб. Було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, вивезено 550 промислових підприємств, незліченну кількість історичних цінностей. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат розміром понад 45 відсотків збитку від усього збитку срср.
У травні 1945 року в кремлі сталін влаштував урочистості з нагоди Перемоги над Німеччиною. За святковими столами зібралися маршали, генерали й найближче оточення «вождя всіх часів і народів». Перший тост проголосив вусатий генералісимус, який, до речі, жодного разу за майже 4 роки війни не лише не побував на фронті, а й навіть не залишав москву:
— Я п’ю передусім за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією серед усіх націй, що входять до радянського союзу, тому що він заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила радянського союзу серед усіх народів нашої країни.
Ці слова, як писали тоді радянські газети, присутні зустріли гарячими оплесками. Мине 65 років, і вова путін — на той час прем’єр-міністр росії, а фактично її керманич, бо «президентом» був діма мєдвєдєв, скаже:
— Ми все одно перемогли б у війні. Бо ми — народ переможців… Найбільших втрат у війні зазнала саме ррсфр. Війна була виграна насамперед за рахунок російського народу, ресурсів російської федерації». Це ті ж слова, що сказав сталін у 1945-му, але їхній зміст дещо завуальований.
— Опинись росія віч-на-віч із Німеччиною у 1941-му, вона б не те що не перемогла, а взагалі була б розгромлена, — вважає історик Володимир В’ятрович. — Адже у грудні 1941-го вермахт уже був під москвою.
Дімон, як називають у росії мєдвєдєва, теж «отличился» своїми пізнаннями історії, якось заявивши, мабуть, із глибокого похмілля:
«росіяни — велика нація, росіяни — нація переможців. В тій війні ми переконливо це довели всьому світу».
Нагадаю, що загальна кількість мобілізованих із території України за роки війни до червоної армії становила близько 7 мільйонів. Кожний другий із них загинув, а кожний другий, хто вижив, повернувся інвалідом. Семеро українців були командувачами фронтів і армій, 200 — генералами. Понад дві тисячі українців за героїзм під час боїв отримали найвищу нагороду в срср — звання героя радянського союзу.
У 1944 році кожен третій військовослужбовець червоної армії був вихідцем із території України. У піхотних частинах і з’єднаннях 1-4-го Українських фронтів українці становили 60–80 відсотків.
Проте путін «забув» і про це, і про те, що з Німеччиною воювали десятки країн, зокрема США, Велика Британія. Один лише ленд-ліз чого вартий! До речі, про ленд-ліз. Сьогоднішні російські прокремлівські політики кажуть, що американська допомога срср у роки війни була «просто жалюгідною й існувала здебільшого на папері». Порада: хай поцікавляться у реальних фронтовиків, яких обмаль залишилося, а не в ряджених, яку тушкованку вони їли, які автомобілі, танки й літаки були тоді на фронті. І знатимуть, яка насправді була ця допомога. Втім, вони й так знають, але ж потрібно говорити те, що бажає чути їхній фюрер. В сьогоднішній росії взагалі важко почути правду про минулу війну, причини наших поразок. Ті, хто намагається донести до суспільства правду, оголошуються «іноземними агентами». Той же міністр закордонних справ росії сергій лавров прирівнює нападки на йосипа сталіна з атаками на історичне минуле росії:
— Нападки на сталіна як на головного лиходія, скидання до однієї купи всього, що він зробив у довоєнний час, під час і після війни — це теж частина тієї самої атаки на наше минуле, на підсумки Другої світової війни.
Ці слова прозвучали на зустрічі з фронтовиками у волгограді: це місто колись мало назву сталінград, але після смерті сталіна було перейменовано у волгоград. Парадокс: навіть компартійні вожді часів срср не наважилися ініціювати повернення йому попередньої назви. А ось у путінській росії про це говорять…
Замість післямови
Українці пишаються своїм внеском у перемогу над нацизмом у роки Другої світової війни. І ніяким кремлівським пропагандистам, «політологам» цього внеску не скасувати. Історію, хоч би якою вона була, не перепишеш. Тим більш участь українців у Другій світовій війні.
